Молодіжка: знайомство зблизька

Олександра Польщіна, одного з активістів нещодавно відродженої молодіжної організації в складі ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», мабуть, не потрібно особливо представляти тим нашим спілчанам, які небайдужі до спорту.

«Не уявляю без спорту свого життя, - зізнається Олександр, - це ж – здоров`я, найкращій профілактичний засіб для того, щоб в душі не накопичувався якийсь негатив, навіть, в такий складний час, як зараз. 

А ще спорт – це приємні відчуття, коли один за всіх і всі – за одного, і може саме тому мені особливо подобаються командні ігрові види спорту, такі як футбол, баскетбол».

Олександр вже дев`ятий рік працює машиністом бульдозера в гірничо-транспортному цеху гірничого департаменту. Прийшовши туди на роботу, від одразу приєднався до ПМГУ та активно долучився до спортивного життя, якому завжди уділяли чималу увагу в первинці підприємства.

Сашко ще хлопчаком-школярем серйозно займався футболом: грав за дитячий колектив команди «Сталь», яка колись брала участь у чемпіонаті міста, був вихованцем ДЮСШ «Кривбас-84». Має він і досвід виступів вже в дорослому віці за дуже відому в минулому на Криворіжжі любительську команду «Атлант», яка свого часу була одним з визнаних лідерів місцевого футболу.

Тож ставши працівником ГТЦ Олександр відразу почав розшукувати в цеху таких же фанатів шкіряного м`яча, яким був сам. І голова тамтешнього цехкому ПМГУ Артур Градовий підтримав ентузіазм молодого робітника, підказав, хто ще в цеху полюбляє грати в футбол. Ось так і поповнив Олександр склад футбольної цехової дружини, яку сьогодні без нього складно уявити. Як відомо, у футболі є вислів: воротар – це пів команди. Так, здається, це сказано саме про Польщіна, зважаючи на те, який авторитет він зараз має в рідній команді, наскільки все в ній тримається завдяки не тільки його надійності на воротарській позиції, а й організаторським зусиллям.

«Під час спілкування з такими ж, як я сам, прихильниками спорту, що теж працюють в гірничому департаменті, у мене виникла ідея, - розповідає Олександр, - а чому б нам не влаштувати серед наших гірників власну Спартакіаду, як, наприклад, це роблять на Ливарно-механічному заводі, де такі змагання за участі тамтешніх спортсменів стали традиційними і набули статусу щорічних? Тож взявся я цю ідею, як то кажуть, пробивати. Дійшов з нею і до профкому ГД, і до вищого керівництва нашого департаменту. І цю ідею добре сприйняли і Володимир Іванович Теслюк, який очолює наш департамент, і  голова нашого профкому Віталій Сергійович Торчило, і інші керівники. Але, на жаль, втілити наш задум в життя не вдалося, бо якраз сталася пандемія ковіду, а потім розпочалася повномасштабна війна. Тож довелося нам наші спартакіадні плани поки що відкласти до кращих часів.

Але просуваючи ідею власної Спартакіади в колективі нашого департаменту, я, мабуть, так «засвітився», що, коли почався рух з відродження молодіжної організації в складі нашої профспілкової первинки, Віталій Сергійович Торчило відразу мені зателефонував і запропонував долучитися до цієї справи, як представнику від молоді ГД.

Я, звісно, погодився, бо вважаю, що це дуже добре та своєчасне починання. Молодь потребує спілкування, зокрема, у своєму колі, зі своїми ровесниками, тож чому б їй в цьому не допомогти? Ось недавно один молодий за віком колега з нашого цеху, який зараз захищає Україну від ворога на фронті, на кілька днів приїздив до Кривого Рогу. Так вже на другій день своєї короткочасної відпустки він прийшов до нас в цех, щоб поспілкуватися з хлопцями.

Пригадаю, які класні заходи для молоді до війни влаштовувала молодіжна комісія нашої первинки на чолі з Сергієм Олійником. Ось, наприклад, незабутні враження залишились у мене після туристичної мандрівки Херсонщиною разом з іншими прихильниками такого активного відпочинку з нашого підприємства. Ми тоді сплавлялися річкою до Голої Пристані, ночували в палатках на березі, це ж  - романтика, яку, певний, буде приємно згадувати і через багато років.

Зрозуміло, що зараз через війну на тій же Херсонщині вже так не помандруєш. Але, якщо вже не те пішло, то і в нашому місті є цікаві місця, про які багато з моїх ровесників в кращому випадку тільки щось чули, але й гадки не мають, які емоції там можна отримати, коли побачиш все на власні очі. 

Та люди з інших міст України приїжджають до нас, щоб подивитися на наші затоплені кар`єри та шахтні провалля. Тож, на мою думку, захоплюючі туристичні мандрівки для нашої молоді можна влаштовувати і в межах Криворіжжя. 

Та і на рідному підприємстві, мені, наприклад, хотілося б наживо побачити, як виплавляються чавун та сталь, бо ні в доменних цехах, ні в конвертерному, ні на ливарному виробництві я ніколи не був. А для багатьох молодих працівників згаданих мною цехів та виробництв я, певен, було б цікаво зблизька поглянути на наші кар`єри, а може й спустися до наших робочих місць. Тож мені здається можна було б організовувати для нашої молоді і поїздки на різні виробництва для кращого знайомства з рідним підприємством. 

Є пропозиція відкрити цього літа приміські бази відпочинку, які має наше  підприємство. Так, йде війна, тому, звісно, зараз не ті часи, щоб влаштовувати якість веселі свята та дискотеки. Але чому б на тих же базах відпочинку не організовувати змагання з пляжних видів спорту? Ось недавно наші  спортсмени брали участь у турнірі серед підприємств гірничо-металургійної галузі, який організувала наша міська організація ПМГУ. Тож, вважаю, що й на нашому підприємстві можна потихеньку відроджувати спортивне життя.

Молодь скучила за масовими заходами. Так, хочеться, як я кажу, провітрювати мізки, це потрібно, щоб зберігати душевну рівновагу, не піддаватися стресу, який несуть с собою думки та тривоги, викликані війною. Тому я особисто відродження профспілкової молодіжної організації сприймаю начебто подих свіжого вітерця, що здатний хоча б частково розігнати ті хмари, яких зараз чимало зібралося в нашому житті.

Впевнений, що молодь почне до нас підтягуватися. Знайдуться охочі  приєднатися до нашого активу, і ми поступово все це по-справжньому розкрутимо, а профспілка та адміністрація підприємства в цьому нас підтримають».