Юлія Доброжданова: «Мені пощастило з колективом та колегами»
Затята оптимістка та людина, яка завжди прийде на допомогу. Такою згадують колеги колишню голову цехового комітету конвертерного цеху Юлію Доброжданову. У червні профлідерка пішла на заслужений відпочинок, а й досі отримує телефонні дзвінки від колишніх колег.
Перше, про що ми запитали у героїні нашої статті, - чи сумує вона за роботою, адже була частиною багатотисячного колективу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» більше 26 років. Відповідь не здивувала: неможливо в мить викинути усі спогади та емоції, пов’язані з роботою та людьми, з якими пройшли пліч-о-пліч різні життєві ситуації.
«За роботою, звісно, сумую. В останній робочий день, коли вже була на руках обхідна, то були і сльози, і емоції. Дівчата зібралися мене проводжати, поговорили, позгадували минуле. Але, як там не було, рано чи пізно потрібно йти зі своєї посади та давати молодим шанс проявити себе», - говорить Юлія Анатоліївна.
Довго сумувати без роботи нашій героїні не доводиться. На пенсії увесь вільний час вона присвячує турботам по господарству, оскільки той, хто живе у приватному будинку та має город знає, скільки всього доводиться робити.
Втім, буденні справи частенько переривають дзвінки від колишніх колег – ще за старим звичаєм телефонують дізнатися про путівку чи з іншого нагального питання. Таким дзвінкам з минулого Юлія Анатоліївна радіє. Їй приємно щось підказати та поспілкуватися з людьми.
Одним словом, звичка допомагати та багато говорити з людьми так швидко не проходить.
«Зараз я вже не володію ситуацією по різним профспілковим питанням, тому звісно даю контакти нового профлідера - виконуючої обов’язки голови цехкому Наталії Юріївни Колесниченко. Знаю, що вона налаштована на роботу та завжди знайде спосіб, як допомогти нашим спілчанам. Але якщо щось можу порадити та підказати, то з радістю це роблю», - зазначає Юлія Доброжданова.
На підприємство фахівчиня прийшла у далекому 1997 році, влаштувавшись на вакантну посаду приймальника вантажу у шихтовому відділенні конвертерного цеха. Вчилася швидко, дякуючи гарним наставникам, і вже скоро могла самостійно вести облік матеріалів та сировини, які надходять у цех для виробництва сталі.
Після бухгалтерії профілакторію «Кривбасрудоремонту» велике та гаряче виробництво вражало. Не менше захоплювали люди, які тут працюють.
«Я ніколи не думала, що буду працювати на металургійному заводі. Для мене все було новим, вражаючим, особливо виплавка сталі. Але нас туди, до конвертерів, у саме серце цеху, не сильно то й пускали. Спостерігала за процесами, як все відбувається зі сторони, коли заходила до диспетчерів з документами. Щоразу, коли бачила, як заливають чавун у конвертер, думала, яка ж тяжка у хлопців робота, і які вони сильні та витривалі! Взагалі, мені дуже пощастило з колективом – він у нас був дружній завжди, не дивлячись на те, що цех великий і розкиданий по території. Керували цехом достойні люди. Найбільше запам’ятались з начальників Власов Володимир Георгійович та нинішній керівник – Васил’єв Дмитро Петрович. Це люди з великим серцем, дуже чуйні, безвідмовні, вони завжди були готові допомогти людям. З ними було приємно працювати! Ми завжди находили спільну мову», - згадує Юлія Анатоліївна.
Активно займатися профспілковою роботою працівниця почала з 2013 року на посаді заступника голови цехового комітету конвертерного цеху. На той час його очолював Олег Ващенко, який багато чому навчив у роботі профлідера. А вже з 2019 року Юлія Доброжданова сама очолила профспілковий осередок у тисячному колективі металургів. Дякує всім колегам, які в ці роки були поруч, за терпіння та увагу, за те, що допомагали порадою та добрим словом.
За цей час їй є що згадати. Люди приходили з різними життєвими ситуаціями, бідами й негараздами, і потрібно було дати надію на краще. Але робота профлідера – то не лише боротьба з проблемами, були й приємні моменти. Юлія Анатоліївна з гордістю розповідає, що її цех був одним з кращих у багатьох спортивних змаганнях та культурних заходах, які проводила первинна організація ПМГУ до повномасштабного вторгнення росії в Україну…
Війна ще більше згуртувала металургів, каже колишня профлідерка.
«Багато наших хлопців зараз захищають Україну. На жаль, багатьох ми втратили. Дуже співчуваю родинам загиблих Героїв! Це біль і втрата, яку не розрадити, - говорить Юлія Доброжданова. - Хочу подякувати нашому колективу за те, що з перших днів ворожого наступу працівники почали діяти – збирали гроші на допомогу армії, варили захисні їжаки, збирали піддони для будівництва бліндажів, забезпечили воїнів теплими речами та спецодягом, водою та їжею. Ця допомога була дуже важливою! І особлива вдячність керівництву цеха, які відгукувались на усі прохання, вони великі молодці. А ще велика подяка нашій профспілці, яка забезпечила захисників таким необхідним на війні – касками та бронежилетами. Я думаю, чимало наших спілчан у цей момент зрозуміли, що зробили правильний вибір, ставши членами первинної організації ПМГУ, яка турбується про своїх людей. Я бажаю всім нам миру та скорішої Перемоги! Ми всі на неї чекаємо».