Естафета поколінь – в дії!
30-го грудня 2023 року виповнилося 55 років ремонтно-механічному цеху №2 Ливарно-механічного заводу. Побувавши з цього приводу в РМЦ-2, автор цих рядків мав можливість познайомитися як зі старожилами цеху, що давно здобули в його колективі авторитет справжніх майстрів своєї справи, так і з перспективною молоддю, якій не бракує бажання професійно зростати під наставництвом шанованих ветеранів.
Як розповів слюсар-ремонтник, бригадир Сергій Сугак , він прийшов в РМЦ-2 ще в минулому сторіччі – рівно 30 років тому. Щоправда, в другій половині бурхливих 90-х років не встояв він перед спокусою отримання великих грошей, якою тоді активно заманювала до себе людей сфера невеликого приватного бізнесу. Але невдовзі зрозумів, що йому більше до душі така робота, в якій є стабільність, тож вирішив повернутися в РМЦ-2. І з тих пір, а саме з 1999 року, він і тримається міцно цього цеху, зберігши йому вірність, навіть після досягнення пенсійного віку.
«Ні, сидіти вдома на пенсії поки не збираюся, - запевнив Сергій Станіславович, - ще відчуваю в собі сили та здоров`я, щоб і далі тут працювати. Для себе вирішив: не годиться навіть і думати про вихід на заслужений відпочинок, допоки йде війна. Дітям та онукам хочеться допомагати, та і в цеху на таких, як я, ветеранах зараз багато що тримається, бо чимало наших колег – молодших за віком чоловіків, гарних спеціалістів, яким не просто знайти заміну, – було мобілізовано до армії.
Ось і з нашої виробничої дільниці двох працівників мобілізували. Тож пригадую я, які добрі колись у мене були наставники, як завдяки їхній науці доріс я до 6-го розряду, і сам зараз намагаюся передавати свій власний досвід молоді, що приходить до нас в цех. Так, зараз навчаю нашій слюсарній справі хлопця зі своєї бригади, який прийшов до нас на роботу вже за воєнного часу. Він є біженцем з-під Херсону.
Ми на нашій слюсарно-складальній дільниці спеціалізуємося на так званому малому складанні, бо є в нашому цеху і велике: різниця полягає в розмірах виробів, які складаються. Ми працюємо з відносно невеликими вузлами, редукторами та іншими виробами, але в нашому цеху виготовляються, ремонтуються та складаються і чимало значно більш габаритних конструкцій, яких потребують на різних виробництвах. Звісно, та продукція вже своїм солідним зовнішнім виглядом здатна привертати увагу, наша – настільки в око не впадає, але вона теж є дуже потрібною, бо використовується і в доменному виробництві, і в прокатному, і в цехах гірничого департаменту».
Було цікаво почути від Сергія Сугака про його участь в профспілковому житті.
«До ПМГУ є приєднався відразу, як прийшов в РМЦ-2, - розповів він, - нашу Профспілку поважаю за те, що вона, як то кажуть, не тушується перед власниками підприємства, спроможна діяти рішуче, за потреби організовувати спілчан на колективний протест, що відстояти свої права. Я особисто не раз брав участь в мітингах та інших акціях протесту, що проводились на заклик нашої Профспілки, бо вважаю, що такі дії – це добрий важіль впливу на власників, роботодавців, щоб вони усвідомлювали – потрібно ділитися прибутком з тими, хто для них цей прибуток заробляє, тобто з простими працівниками».
Ще більше років, ніж Сергій Сугак, працює в РМЦ-2 Олена Горлова. Її стаж роботи в цьому цеху вже перевищує 40 років. Починала вона токарем, а зараз працює фрезерувальником.
«Колектив у нас на інструментальній дільниці дуже гарний, дружній. Допомагаємо один одному, підказуємо, як зробити краще, - поділилася Олена Іллівна, - приємно та цікаво працювати поряд з такими людьми, як заточниця Людмила Литвиненко, фрезерувальник Віктор Рябінін, яких я знаю вже багато років.
Приємно згадувати ті добрі часи, коли ми всім нашим колективом їздили на екскурсії до Києва, Одеси. Було то, правда, на жаль, вже давненько. Але і в останні роки перед війною ми за підтримки Профспілки ще вибиралися разом з колегами в поїздки за межи нашого міста. Наприклад, їздили до лісу за грибами. Дуже добрий то був відпочинок на природі. Так що є за що подякувати Профспілці».
А ось Анастасія Ситник приєдналася до колективу РМЦ-2 тільки півтора роки тому. Працює дівчина шліфувальником.
«Дуже вдячна я за науку своїй наставниці Лілії Бліновій – це чудова людина, за короткий час їй вдалося зробити з мене, як мені здається, дуже непогано спеціаліста зі шліфувальної справи, який вже багато чого вміє», - розповіла Настя.
Ще один представник молодого покоління - Віталій Пироженко – на момент нашого знайомства вже мав за плечима п’ятирічний досвід роботи в РМЦ-2 токарем, але за управління розточувальним верстатом, на якому можна обробляти багатотонні деталі, став зовсім недавно як стажер поряд з досвідченим старшим колегою.
«Ми тільки другу зміну разом працюємо, - зазначив Володимир Самородченко, - але вже можу сказати про Віталія, що він дуже розумний хлопець, все, що я пояснюю, схоплює буквально на льоту, нічого двічі повторювати чи показувати не треба. Впевнений, що з нього може вийти дуже добрий спеціаліст в роботі за розточувальним верстатом».
Тож ось так: вдало поєднуючи досвід ветеранів з ентузіазмом молоді колектив РМЦ-2 і «тримає стрій» в нинішній нелегкий час, коли кожен представник цього колективу розуміє – за можливість і далі займатися звичною мирною працею в рідному цеху він має завдячувати колегам, котрі після призову до армії сьогодні в її лавах героїчно протистоять ворожій навалі на українську землю.
