Кузня кадрів та її ковалі (частина перша)

8-го жовтня цього року цеху блюмінг ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнюється 60 років. Особливих врочистостей з цього приводу в цеху влаштовувати не стали, розсудивши, що це, як то кажуть, не на часі за тих обставин, в яких ми сьогодні живемо внаслідок ворожої агресії проти нашої країни.

Та все ж за підтримки ПО ПМГУ підприємства ювіляри подбали про те, щоб подякувати найкращим працівникам блюмінгу, справжнім професіоналам своєї справи за багаторічну сумлінну працю та активну участь в житті цеху і Профспілки не тільки добрими словами, а й підкріпивши ці вітання матеріальним заохоченням.

Так, дев`ять працівників були нагороджені грамотами ПО ПМГУ, тринадцять отримали подарункові картки мережі торговельних центрів «Епіцентр» різного номіналу, а ще сімом людям вручили «фірмові» футболки та головні убори від ПМГУ.

З нагоди 60-річчя блюмінгу автор цих рядків побував в цеху, де поспілкувався з його представниками - нашими спілчанами, яких можна назвати старійшинами трудового колективу блюмінговців – вальцювальником стану гарячої прокатки Ігорем Дроздом, машиністом крана Любов`ю Калашніковою та змінним майстром Андрієм Петровським.

Ювілей цеху також став доброю нагодою, щоб краще познайомитися з новим профспілковим лідером блюмінгу – Наталею Кожевніковою, яка не так давно очолила тамтешній цеховий комітет ПМГУ.

Колектив, яким можна пишатися

Як розповів вальцювальник стану гарячої прокатки Ігор Дрозд, він працює в цеху блюмінг вже понад 30 років. Прийшов сюди в 1993 році, дослухавшись до порад сусіда. І поради ці виявилися добрими.  

«Як взяли мене тоді на роботу вальцювальником, так і по цей день ним працюю, - розповідає ветеран цеху. – А, взагалі, вальцювальник – це професія, так би мовити, вузькопрофільна, тож, навіть, не уявляю, ким би ще і де, окрім рідного блюмінгу, міг би працювати.

Так, робота у нас – нелегка, має здатність іноді настільки втомлювати, що тоді тільки і мрієш, як про відпочинок. Але при цьому якби мені запропонували розпочати все з початку, знову постати перед вибором професії на все своє трудове життя, я б не вагаючись повторив би той шлях, який сьогодні маю за плечима. Знову прийшов би на блюмінг, щоб працювати вальцювальником, нічого не став би змінювати в своєму житті».

Цікаво, що Ігор Дрозд народився далеко від нашого промислового краю – на Львівщині, але доля подарувала йому зустріч з нашою землячкою Олександрою, яка стала його дружиною. Ось так кохання, бажання бути поряд з коханою людиною і привели Ігоря в місто металургів та гірників під назвою Кривий Ріг, що в значній мірі і зумовило вибір ним професії, якій він залишається вірним вже стільки років.

«Я вважаю, що ми, всі працівники блюмінгу, можемо пишатися нашим колективом, його традиціями, які тут передаються з покоління в покоління, - говорить Ігор Дрозд. – Наш цех по праву заслужив на підприємстві славу справжньої кузні кадрів, бо саме тут починали свою успішну професійну кар`єру чимало авторитетних спеціалістів прокатного виробництва, керівників, серед яких дехто досяг і дуже високих посад.   

У нас завжди працювали гарні наставники, які вміли прищепити своїм учням належне ставлення до своїх професійних обов’язків, поділитися своєю професійною майстерністю.

Я, наприклад, дуже вдячний за науку своїм вчителям, старшим колегам -  вальцювальникам Олегу Білому, Сергію Кондратенко, Миколі Шарападу, старшому оператору головного поста  Геннадію Журавльову, оператору ПУ №7 Валерію Попову.

Потім настала черга і представникам мого покоління, як то кажуть, тримати марку, рівнятися на наших заслужених ветеранів, опікуючись як наставники тією молоддю, що приходить в наш цех.

Тож сьогодні серед своїх учнів, котрим я намагався передати все, що сам вмію, можу назвати Сергія Самкова, Василя Петровського, Сергія Кравченко, Олександра Чіркова, за долю якого ми сьогодні дуже хвилюємося, бо він вважається зниклим без вісті. Як учасник АТО Сашко і під час нинішньої війни був серед перших, хто пішов захищати рідну країну».

 

Дружня команда

В одній бригаді з Ігорем Дроздом вже багато років працює машиніст крана  Любов Калашнікова. В цех блюмінгу вона прийшла трохи пізніше, ніж наш попередній співрозмовник, -  в 1997 році, але вже з певним досвідом роботи на крановому обладнанні прокатного виробництва, зокрема, на складі готової продукції сортопрокатного цеху №1.

Взагалі, тоді блюмінг отримав солідне поповнення з СПЦ-1, де вивільнилися робочі руки внаслідок виводу з експлуатації дротового стану №2. Тож в новий для себе цех Любов Калашнікова перейшла у складі цілої команди колег з попереднього місяця роботи.

«Дуже дружня у нас тоді була команда, і в колектив блюмінгу ми, як то кажуть, влилися без проблем, чому немало посприяв тодішній старший машиніст кранової служби цеху Володимир Гурський, - пригадує Любов.  - То був майстер, скажу я вам, з великої літери, наставник від Бога, у котрого ми багато чому могли навчитися, бо він сам однаково впевнено почувався за управлінням будь-якого крана – і кліщового, і пратцен і інших за типом, які використовуються на блюмінгу.

Потім старшим машиністом у нас була Олена Дюміна, за якої у колективі нашої кранової служби теж панувала дуже дружня атмосфера, коли наше спілкування з колегами не обмежувалося роботою, коли ми проводили разом час і поза нею. Приємно згадувати ті часи, коли поряд працювали такі добрі подруги, як наші кранівниці  Наталя Середа, Алла Дячек, Тетяна Станкевич. На жаль, на сьогодні з тієї нашої дружньої команди, як то кажуть, в строю залишилась тільки я одна: хтось скористався бонусною програмою добровільного звільнення, яка колись діяла на підприємстві, інші вийшли на пенсію. Але ми з дівчатами зв’язків не втрачаємо. У нас є традиція зустрічатися кожного року, принаймні, на день Незалежності України».

 

Про те наскільки Любов зріднилася з блюмінгом, як міцно «приросла» до нього може свідчити вже той факт, що бажання працювати в цьому цеху від неї успадкувала і її донька Юлія, котра зараз теж тут працює, обравши за прикладом матері професію машиніста крана. Як і мати, Юля теж є членом ПМГУ.

«Та моя донька могла відчути на собі турботу Профспілки ще коли була школяркою, - говорить Любов. – я не раз брала для неї путівки в дитячі оздоровчі табори підприємства, розташовані на морському узбережжі. Юлі дуже там подобалося відпочивати разом з ровесниками під час літніх канікул, особливо вона була в захваті від табору «Сучасник». А ми ж знаємо, що саме наша профспілка – ПМГУ – безпосередньо займалася організацією літнього дитячого оздоровлення, дбала про те, щоб перебування в таборах було для дітей цікавим та корисним.

Як Профспілка дбає про оздоровлення людей, яке є особливо важливим для працівників, зайнятих на гарячому виробництві – в таких умовах праці, як в нашому цеху, я знаю і з власного досвіду. Їздила про профспілковим путівкам на санаторно-курортне лікування і на Закарпаття, і в Східницю, яку дуже люблю».

Разом з рідними людьми

«Так, в Східниці, куди можна взяти путівку у нашій Профспілці, дуже гарно. Я ось якраз тільки недавно звідти повернувся, -  приєднався до розмови змінний майстер Андрій Петровський. – 12 днів, на які у нас видають путівку, промайнули так, що, як то кажуть, і озирнутися не встиг. Хотілося б ще там по побути, 12 днів – це малувато, як на мене. Але, звісно, велика подяка Профспілці за можливість отримати таку путівку, в таке місце, де вже навколишні краєвиди, чистота повітря та, взагалі, вся атмосфера, в яку там потрапляєш, здається, здатні справляти лікувальний ефект, принаймні, на твою нервову систему. Важко повірити за нинішніх часів, та за всі дні мого перебування в Східниці тільки один раз оголошували повітряну тривогу.

А ще ж там, щоб покращати здоров`я, є і лікувальна вода, і різні медичні процедури. Так що нещодавній відпочинок в Східниці – це купа позитивних вражень. Брав я у Профспілці путівки на курорт і раніше, зокрема, також їздив лікуватися до санаторію в місто Хмельник».

За словами Андрія Петровського, в цеху блюмінг він працює з 1996 року. Починав оператором поста управління летючих ножиць під наставництвом різальників гарячого металу Едуарда Костроміна та Анатолія Лисицького.

Потім став оператором ПУ стана 900/ 700, здобуваючи необхідні знання завдяки настановам досвідченого колеги - Сергія Коровяцького. Змінним майстром Андрія призначали недавно – влітку цього року, але освіту, потрібну для такої посади, він отримав ще на початку 2000-х років, закінчивши заочно Національну металургійну академію.

Сьогодні в цеху в усіх бригадах працюють учні Петровського, які завдячують йому за науку, це – оператори Роман Старіков та Андрій Кротов, вальцювальник Сергій Криницький та інші їхні колеги, середній вік яких становить близько 35 років.

Андрій Петровський пригадує, як на його пам`яті в історію рідного цеху додавалися нові яскраві сторінки. Тут і рекорди з обсягів прокатаного металу встановлювали, і випуск нових профілів – квадратної заготовки 130, 140 та 170 мм – успішно освоювали.

До речі, Андрій, як і Любов Калашнікова, теж зріднився з блюмінгом, можна сказати, в прямому сенсі цього слова, маючи родинні зв’язки в колективі цеху. Так, раніше тут працював його рідний брат Василь Петровський, про якого ми вже згадували вище, коли йшла мова про учнів Ігоря Дрозда. Зараз працює клеймувальником гарячого металу син Іван.

(Далі буде...)