На рейках гірницького гарту

4-го листопада в Україні відзначається День залізничника. ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» вітає з професійним святом усіх залізничників, які працюють на підприємстві.
Бажаємо вам стабільної роботи, благополуччя в родинах, щоб до рідних колективів повернулися з Перемогою - живими та здоровими - всі працівники, які стали до лав збройних сил і зараз захищають Україну від ворога.

Напередодні Дня залізничника ми побували в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту підприємства. З нагоди професійного свята 11 працівників УЗТ ГД – найкращих в роботі та активних в громадському житті – було відзначено грамотами ПО ПМГУ підприємства з виплатою грошових премій.

З вірою в завтрашній день

«В жовтні цього року виповнилося вже рівно 45 років, як я тут працюю, - розповів ветеран УЗТ ГД Володимир Козинець. – Прийшов сюди я як молодий фахівець після закінчення запорізького машинобудівного інституту за спеціальністю «промисловий транспорт». Прийняли мене на роботу в тодішній залізничний цех Новокриворізького ГЗК майстром з ремонту тепловозів. Потім став старшим майстром, пізніше обіймав інші посади  - аж до головного інженера нашого управління, зараз очолюю технічне бюро УЗТ ГД.

 

Так співпало, що тільки-но я почав тут працювати, як у нас розпочалося масштабне оновлення парку локомотивів. На заміну старим не дуже потужним тепловозам серії ТЕ3 почали надходити новенькі значно більш потужні тепловози ТЕМ7 та ТЕ10М.

До речі, саме на нашому кар`єрі №1 вперше в країні почали використовувати тепловозну тягу на відкритих гірничих виробках. На моїй пам`яті було таке, що наші залізничні состави заїжджали під завантаження видобутою рудою аж на найнижчі позначки вглиб кар`єру. Було це, зокрема, в період 90-х років минулого сторіччя на кар`єрі №3.

Тоді тільки на цьому одному кар`єрі ми мали в роботі майже два з половиною десятки локомотивів. А ось зараз для виконання всіх виробничих завдань нам вистачає 14-16 тепловозів. Так, обсяги перевезень зараз не ті, що колись, в річному вимірі вони стали меншими на мільйони тон.

Але це зовсім не означає, що наш колектив може легко справлятися з покладеною на нього роботою. Бо в найкращі часи він налічував більше ніж півтори тисячі працівників, а зараз у нас за штатом у три рази менше. І локомотиві наші, навіть в тій кількості, яка сьогодні в нас задіяна в роботі, підтримувати в належному технічному стані – справа не з простих.

Так, серед наших локомотивів є техніка виробництва 80-х років минулого сторіччя, тому, зрозуміло, що їхнє забезпечення потрібними запчастинами в наш час перетворилося на велику проблему.

На щастя, нам вдалося відшукати нових партнерів, здатних допомогти нам з ремонтом нашої техніки і, перш за все, з заміною на ній зношених за роки експлуатації дизельних двигунів. Кілька років тому ми розпочали співробітництво з тепловозоремонтним заводом у Миколаєві щодо суттєвої модернізації наших тепловозів. І модернізовані там локомотиви, на яких встановили сучасні дизелі англо-бельгійського виробництва,  дуже добре показують себе в роботі. Тож наша співпраця з миколаївцями триває і до кінця цього року ми очікуємо від них ще на пару модернізованих тепловозів.

Все це дозволяє нам більш впевнено дивитися, як то кажуть, у завтрашній день.

Хочу поздоровити всіх працівників УЗТ ГД та наших ветеранів з Днем залізничника, Бажаю всім здоров`я, успіхів у роботі та мирного неба".

Хочеться, щоб вони скоріше повернулися

«Так, зараз гірничий департамент працює на не повну потужність, але нам однаково роботи вистачає, - зазначив виконуючий обов’язки начальника УЗТ Андрій Кузьмич. - Тут потрібно враховувати, що чимало представників нашого колективу, а саме 86 наших колег, серед яких і начальник управління Сергій Вишневецький та його заступник з виробництва Володимир Скрипай, зараз не можуть допомогти нам в роботі, бо їх було призвано до лав української армії, що захищає рідну країну від ворога. Тому майже весь наш наявний персонал останнім часом  зайнятий на виходах.

 
Це пов’язано з тим, що, як би там не було, а є відвантаження виробленого у нас у гірничому департаменті залізорудного концентрату для потреб металургійного виробництва підприємства та для відправлення партнерам за кордон. А ще ми задіяні у будівництві нової третьої карти шламового господарства. На нас покладено завдання з перевезення на це будівництво скелястих розкривних порід. І обсяги таких перевезень доволі значні. Та все ж ми з цим справляємося, бо розуміємо, як це важливо в нинішній нелегкий час думати про майбутнє, дбати про подальший сталий розвиток виробництва на нашому департаменті.

Вітаючи наш колектив з професійним святом, хочеться, перш за все, побажати всім мирного неба, щоб наші колеги, які стали воїнами, завдяки яким ми маємо можливість і далі працювати на звичних робочих місцях, повернулися з війни додому неушкодженими, до родин та рідного колективу, де всі так на них чекають».

«Ми намагаємося чим тільки можна підтримувати наших захисників, - приєдналася до розмови заступниця голови цехкому ПМГУ УЗТ інженер-технолог Ольга Мухіна. – І дуже приємно чути від наших колег-воїнів слова подяки на адресу нашої Профспілки за ту допомогу, яка від неї надходить, за ті речі, які закуповує наша первинка та передає мобілізованим спілчанам.

Звісно, дуже хвилюємося за наших хлопців на передовій. Так хочеться, щоб вони скоріше до нас повернулися. Щоб наблизити цей час, наші працівники активно долучилися до благодійного проєкту зі збору коштів на виробництво дронів для потреб української армії».

Є чим пишатися

«Я тут працюю з 2002 року, - підключився до нашої бесіди також Олександр Демянчук - помічник машиніста тепловоза, який зараз виконує  обов’язки заступника начальника локомотивної служби.  – Починав я слюсарем, але працювати на локомотиві, звісно, набагато цікавіше. Стільки всього за зміну можна побачити з вікна тепловозної кабіни, які тільки краєвиди нашого гірницького краю!  Дійсно, бувало, що за зміну долали ми більше ста кілометрів, і це не дивно, бо, наприклад, доводилося нам окислену руду, яка не йшла у виробництво, вивозити з третього кар’єру до відвалів, розташованих за 20 з гаком кілометрів.

Дуже вдячний я за науку таким машиністам-наставникам, з якими я колись поруч працював, як Микола Лавринчук та Воломир Брусник. Взагалі, у нас у колективі працюють багато ветеранів з великим досвідом роботи, у яких є чому повчитися.

Я ось, зокрема, для себе добре засвоїв, що помічнику машиніста тепловоза потрібно досконально знати будову локомотива, щоб бути готовим до оперативного усунення незначних несправностей безпосередньо на лінії. З нашою технікою такі ремонтні навички особливо важливі, бо ж тепловоз, що нерухомо застиг на колії, інші локомотиви об`їхати не зможуть.  Тож досвід у слюсарній справі тут мені добре прислужився.

До речі, якщо говорити про нашу роботу, то, повірте, тут є чим пишатися. Ось, скажімо, як не пишатися тим, що під твоїм керуванням знаходиться техніка, яка здатна тягнути на собі вантаж вагою в декілька тисяч тонн? Тут можна пригадати, як наші тепловози залучають до перевезення концентрату на станцію Східна для передачі цього вантажу «Укрзалізниці». Тоді наші состави з одним локомотивом можуть нараховувати аж 57 вагонів, в кожний з який завантажено до 70 тонн концентрату. А ще ж потрібно враховувати і вагу самого вагона, яка складає більше 20 тонн.

Тож, як на мене, цілком справедливо, що один з наших локомотивів був удостоєний того, щоб зайняте  видне місце посеред невеличкого музею гірничої  техніки під відкритим небом, облаштованого на території біля будівлі управління гірничого департаменту. І, знаєте, мені особливо приємно, що таким музейним експонатом став саме тепловоз, на якому я колись працював.

Мені здається, це може сприйматися, неначе визнання,  що наша робота, тих, хто колись стояв за управлінням цієї потужної машини, заслуговує на високу оцінку та повагу не тільки поміж колег у рідному колективі, а й серед більш широкого загалу, серед представників різних професій, зайнятих на нашому виробництві, взагалі всіх людей, небайдужих до історії та сьогодення гірничого департаменту».