Наталя Колесніченко: «Профлідер має бути гарним психологом»

У рубриці «Жіночий портрет» ми знайомимо наших спілчан із працівницями підприємства та профлідерками, які знайшли своє покликання у роботі, мають неабиякий авторитет серед колег та цікаві захоплення. Розповідаємо про їхні принципи життя, мрії та хобі. 

Наша героїня – Наталя Колесніченко, з червня минулого року голова цехового комітету ПМГУ конвертерного цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». А загалом вона у складі профспілки металургів і гірників – вже більше 30 років, ще з часів навчання у технікумі, коли активну дівчину обрали профгрупоргом. Тому почувається Наталя на цій роботі, як риба у воді. 

«Це дуже добра та чуйна людина. Відмінний працівник та гарний профлідер», –  перше, що чуємо від колег про Наталю Колесніченко. А такі відгуки дорого вартують! Тим більше, коли опікуєшся проблемами не 5 чи 100, а тисячі спілчан – металургів, людей зі сталевим характером та не менш сталевими принципами. Зараз ця місія – на плечах Наталі, і з нею вона справляється на відмінно. 

Мабуть, тут співпало усе – і особистий поклик душі, і унікальний характер, який дає енергію та ресурс на турботу про інших, і вміння працювати з людьми.

Вперше Наталя переступила поріг заводської прохідної у 1995 році. Дівчину після металургійного технікуму взяли на роботу у конвертерний цех №2. Тут вона і затрималась до сьогоднішнього дня. Працювала оператором диспетчерської служби, секретарем, інспектором, а з жовтня 2019 року її призначили інженером з планування виробництва. З того ж року Наталя Колесніченко була й обрана на посаду заступника голови цехового комітету КЦ, і пропрацювала пліч-о-пліч з Юлією Доброждановою (колишнею головою цехкому) близько чотирьох років. Коли Юлія Анатоліївна пішла на заслужений відпочинок, рекомендувала на своє місце саме Наталю. Її кандидатуру одноголосно підтримали у керівництві цеху і у самому колективі. 

«Для мене профспілкова робота не нова. Вважаю, що люди, які займаються цією роботою, перш за все, мають бути комунікабельними, без цього ніяк. Мають вміти не тільки щось запропонувати, а й вислухати людей, дізнатися їхні побажання і донести те до керівництва цеху та нашої профспілкової первинки, щоб знайти разом рішення цих проблем чи питань. Профлідер має бути, напевно, більше психологом, тому що люди різні, в них різні проблеми. Вони потребують підтримки і у радості, і у горі. А профлідери мають знайти вихід з будь-якої ситуації на користь спілчан», – ділиться Наталя. 

Війна значно вплинула на роботу профспілки, - каже голова цехкому. З’явились у ній нові напрямки, зокрема, первинка забезпечує захисників багатьма необхідними їм у фронтових умовах речами та спорядженням. Окрім стандартних, постали ще й інші, сімейні питання від родин хлопців, які пішли захищати країну від ворога. 

Зараз більше 200 працівників цеху мобілізовані до ЗСУ, з них 152 – члени ПМГУ. На жаль, війна забрала життя вже 16-тьох конвертерників. І ще чимало вважаються зниклими безвісти. 

«Стало дещо складніше, але і дещо цікавіше працювати, оскільки доводиться спілкуватись не лише з працівниками цеху, а й з їхніми близькими родичами. Інколи дружини чи матері звертаються самі, особливо тих чоловіків, які вже призвані до лав ЗСУ. Доводиться знаходити спільну мову з усіма. З перших днів війни дуже допомагає  та постійно відгукується на потреби захисників начальник цеху Дмитро Васильєв, за що йому велика вдячність. Разом з ним, іншими керівниками та профкомом первинки намагаємось вирішувати складні питання. Також у колективі збираємо донати і допомагаємо хлопцям по їхнім запитам. Одному зробити щось дуже важко, а ось гуртом все значно легше робити!», – розповідає голова цехкому.

Зараз у цеху працюють понад 1200 людей. Цех величезний і за масштабами, і за чисельністю персоналу. Як налаштована робота у профлідера?

«Дуже допомагає команда цехового комітету, – говорить Наталя Колесніченко. –  У кожній бригаді та службі є профгрупорги, які працюють з людьми. Часто керівники самі приходять у колектив, розповідають, спілкуються з працівниками. І мені самій трохи простіше, адже я знаю усіх працівників особисто, адже працюю в конвертерному цеху 28 років.  Я бачила багатьох, хто лише приходив на підприємство і писав заяву про працевлаштування, потім я бачила, як вони росли як спеціалісти у своїй галузі, тому мені легше з ними спілкуватись».

 Наталя навчилася ідеально поєднувати основну роботу із профспілковою діяльністю. Робота інженера з планування виробництва, каже, і цікава, і складна одночасно. Вона потребує активного спілкування з різними службами підприємства щодо поставки тих чи інших матеріалів. Спеціаліст має розбиратися в кресленнях та працювати у системі SAP. А ще вона поєднує цей напрямок із частковою роботою на посаді інспектора та адмініструє роботу приймальні цеха, також багато спілкуючись з колегами. 

Колег своїх профлідерка цінує та поважає. Каже, це – морально, психологічно і фізично дуже сильні люди, бо не кожен здатен витримати роботу в гарячому цеху.

 «У нас працювати важко, –  говорить наша героїня. –  технологія виплавки сталі в конвертерах передбачає, що за 52 хвилини треба зробити плавку, підготувати матеріали до наступної, проконтролювати метал, отже все це - дуже непростий процес. Одним словом, потрібно багато чого встигнути за обмежений проміжок часу, і не кожен, хто до нас приходив з інших цехів, це витримував».  

За словами Наталі, керівництво цеху слідкує за тим, щоб працівники цеху були забезпечені усім необхідним, в цьому є добра  взаємодія з профспілкою, і за необхідності пов’язані з питання піднімаються на рівні топ-менеджменту підприємства. 

Свою згуртованість конвертерники демонструють не лише в роботі.

«У нас дуже міцний та дружний колектив, – зазначає голова цехкому. – Ми завжди один одного підтримуємо. До війни спортивна команда нашого цеху неодноразово займала перші місця на традиційній щорічній Спартакіаді підприємства. Тож колектив згуртований завжди і всюди – і на роботі, і в спорті, і на відпочинку. Ми своїми хлопцями та дівчатами пишаємось!».

  
У повсякденному житті Наталя Колесніченко надихається багатьма речами. Це її родина – чоловік та два дорослих сини, і домашній улюбленець – пес породи маламут на прізвисько Дунай. Є у нашої героїні й творчі захоплення – вона полюбляє малювати, вишивати, плести із лози та робити поробки із паперу. 

В житті Наталі Колесніченко лишається час і для активного відпочинку. Пес великої породи на це надихає, - каже власниця. Йдучи з ним на тривалі прогулянки, вона вивчає різноманітні куточки Кривого Рогу та спілкується із іншими собаководами.  А інколи їй хочеться просто побути в тиші та почитати книгу, особливо після насиченого спілкуванням дня, - зізнається героїня. «Щоб родина не бачила мене роздратованою після важкого дня, моє спасіння – це в’язання. Мене це заспокоює», - ділиться Наталя.