Не кількістю, а вмінням
Так склалося, що сортопрокатний цех №2 ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначає сьогодні своє 60-річчя, маючи в роботі лише один стан – дрібносортний 250-4. Штрипсовий стан, з пуску якого в травні 1964 року власне і розпочалася історія СПЦ-2, були виведено з експлуатації ще в «буремні» 90-ті роки минулого сторіччя, пізніше така доля спіткала і повністю демонтований на цю пору дротовий стан №3.
Що ж стосується дрібносортного стану 250-5, то він зараз вимушено простоює після того, як під час нинішньої війни цех пережив ворожий ракетний удар. Ось так з колишньої четвірки станів СПЦ-2 і залишився в строю на поточний момент лише один ДС-250-4. Але, як би там не було, а цех продовжує працювати і виконувати ті виробничі завдання, які ставляться перед ним на підприємстві. Не пасують прокатники перед численними труднощами, які регулярно виникають у їхній роботі внаслідок війни.
Справжній «скарб» цеху
«Я вважаю, ми можемо пишатися нашим колективом. Саме люди, які тут працюють, є справжнім – безцінним – «скарбом» нашого цеху, - говорить начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко. – Наш колектив продовжує виконувати свою роботу попри блекаути та відключення від водопостачання, постійні обмеження в подачі електроенергії та повітряні тривоги, які особливо б`ють по нервах після ракетного прильоту в наш цех. І все це – в умовах, коли більше сотні наших працівників були призвані до лав українського війська, - серед яких і начальник нашого цеху Сергій Комлєв, який особисто доклав чимало зусиль для формування в СПЦ-2 міцного, добре професійно підкованого колективу.На превеликий жаль, серед наших колег, які стали воїнами, є вже десятеро загиблих. Це дуже велика для всіх нас втрата.
В 2018-2019 роках у нас було проведено масштабну реконструкцію четвертого стану за проектом всесвітньо відомого виробника металургійного обладнання італійської компанії «Даніелі». На оновлений стан тоді прийшло працювати багато молодих хлопців. Так, ось ця молодь і потрапила в першу чергу під мобілізацію з початком повномасштабної війни. Гостроту кадрової проблеми для четвертого стану вдалося певною мірою послабити завдяки переведенню туди переважної більшості працівників з сусіднього п’ятого стану, що вивільнилися після його зупинки.
На сьогодні ми дуже багато зробили для відповідного налаштування обладнання на четвертому стані, щоб при нормальному електрозабезпеченні та за відсутності повітряної тривоги він міг працювати з максимальним навантаженням обома своїми сторонами».
Такого в Україні більше ніде не побачиш!
«Так, наш стан зараз працює двома сторонами. На правій - ми катаємо звичну для всіх арматуру в прутках діаметром від 10 до 36 міліметрів. А на лівій – після реконструкції стану і пуску цієї сторони в лютому 2020 року – ми освоїли випуск нового для нас виду продукції – арматури в бунтах діаметром від 8-ми до 24 міліметрів, - пояснює старший майстер основної виробничої дільниці ДС-250-4 Павло Житникович, що пройшов шлях до своєї нинішньої посади від посадчика гарячого металу, яким почав працювати на цьому ж таки стані ще в 2001 році. – Зазначу, що для виробництва арматури в бунтах у нас використовується шпулерна намотка, що є, наскільки мені відомо, унікальним для української металургії, - такого, як у нас, більше ніде в нашій країні не побачиш.На прутковій лінії, до речі, нам теж є чим новим похвалитися. Там ми освоїли випуск сортового прокату, зокрема, катаємо круг діаметром від 18 до 32 міліметрів. Таку продукцію раніше випускали на п’ятому стані. Тож нам довелося, так би мовити, підхопити від колег естафету з випуску їхнього сортаменту, благо наші два стана схожі між собою за технічними можливостями, немов близнюки».
Ця схожість допомогла якнайшвидше освоїтися на нових робочих місцях і тому «підкріпленню», яке влилося до колективу четвертого стану після зупинки постраждалого п’ятого стану. За словами Павла Житниковича, така кадрова підтримка зараз дуже виручає, бо на самому ДС-250-4 мобілізували до армії вже майже половину чоловіків з тамтешнього персоналу. І це зачепило всі служби: і електриків, і механіків, і технологів, і керівний склад. Так, серед мобілізованих є і старший майстер з технології Віталій Бель.
Профспілка свою справу знає
На стані дуже чекають на повернення своїх колег з фронту, але, на жаль, повернуться не всі, бо колектив вже зазнав непоправних втрат. Ось зовсім недавно надійшла ще одна сумна звістка: підтвердилася загибель колеги, який півтора року вважався зниклим без вісті.
У колективі стану розуміють, що Батьківщину потрібно захищати, але переконані, що для Перемог на фронті дуже важливо мати міцний тил, потужну ефективну економіку. Тож необхідно якось знаходити баланс між потребами фронту та тилу, бо, взагалі-то, і там, і там наш народ робить одну спільну справу.
«Ми перебуваємо на постійному зв`язку з нашими колегами в лавах ЗСУ, намагаємося їх підтримувати, і тут від всього нашу колективу можу висловити велику подяку первинці ПМГУ за турботу про мобілізованих спілчан, за допомогу в їхньому забезпеченні багатьма потрібними їм речами», - зазначає Павло Житникович.
«А ще я б відзначив ті зусилля, - продовжує він, - які докладають в Профспілці, щоб навіть в нинішній нелегкий час, коли підприємство втратило всі свої пансіонати та дитячі табори на морі, наші працівники разом зі своїми дітьми могли оздоровлюватись за профспілковими путівками у відомих здравницях нашої країни. У мене, наприклад, залишилися дуже приємні спогади від перебування на відпочинку в комплексі «ДіАнна» в Східниці, куди я двічі їздив ще за мирного часу».
На першому плані – допомога колегам, що стали воїнами
«Так, і в умовах війни люди звертаються за путівками в санаторії. І це можна зрозуміти, бо ж не дарма наше виробництво називають «гарячим». Щоб тут працювати потрібно мати добре здоров`я і потрібно дбати про його збереження, - приєднується до розмови профактивіст оператор поста керування станом гарячої прокатки Дмитро Микоць, який є членом цехкому СПЦ-2 та профгрупоргом бригади №4 і має стаж прокатника ще з 1996 роеку. - Так що намагаюся якомога оперативніше доводити до колег всю інформацію що стосується можливостей з оздоровлення. Але, звісно, все ж на першому плані зараз у моїй профспілковій роботі – це допомога колегам, що стали військовими. Вже дуже багато всього ми передали нашим воїнам завдяки турботам первинки ПМГУ: від шкарпеток до касок та бронежилетів, та іншого спорядження. Дуже дякують хлопці у війську за ці речі і відзначають їхню добротну якість».
Слово ветеранам
«Так, від наших хлопців-воїнів Профспілці велика подяка. Ось, навіть, дизель-генератор змогли придбати та передати нашім колегам на передовій, - додає електрик цеху ветеран СПЦ-2, який почав тут працювати ще в 1987 році, Сергій Остапенко. – А ще приємно, що у Профспілці, зокрема, у нашому цехкомі, якій очолює Ганна Бобурчак, потурбувалася про заохочення працівників цеху за їхню сумлінну працю з нагоди 60-річчя СПЦ-2. Тож є в нас і нагороджені профспілковими грамотами, і ті, кого відзначили врученням подарункових карток «Епіцентру».
І це – правильно. Бо люди в нас – найкращі, справжні професіонали.
Так, звісно, тільки на моїй пам`яті в плані автоматизації виробництва у нашому цеху було зроблено величезний рок вперед. Але ніяка найсучасніша автоматика не зможе працювати без людей, без кваліфікованих спеціалістів, що контролюватимуть її роботу».
Ще раніше, ніж наш попередній співрозмовник, почала працювати в СПЦ-2, старший машиніст крана Валентина Левченко.
«Я прийшла сюди ще в 1985 році, вивчившись на машиніста крана в ПТУ №31, - розповідає вона. –Тоді ще всі четверо наших станів були в строю. І на кожному з них я встигла попрацювати: на складах готової продукції дрібносортних станів, на становому прольоті дротяного стану, і на штрипсовому стані, де використувалися зовсім інші за конструкцією крани – кліщові.Колектив машиністів кранів у нас – в основному жіночій. Але від початку війни він теж зазнав кадрових втрат – четверо наших кранівниць виїхали в евакуацію за кордон. А одна з машиністів зараз перебуває на службі в ЗСУ, вона добровільно приєдналась до лав захисників та захисниць рідної країни.
Сьогодні на кранах у нас працюють чимало дівчат, які свого часу були у мене стажерками. Приємно, що все-таки приєднується до нас і молодь. Не багато її, але все ж вона є. Так, наймолодшій нашій кранівниці тільки 22 роки.
Я сама ще з 2012 року є пенсіонеркою за пільговим Списком №1. Тоді проблем з призначенням пільгової пенсії не було. Зараз же ситуація інша. Кілька наших жінок зараз відстоюють своє право на пільгову пенсію через суд. І Профспілка їм м в цьому допомагає. Тож сподіваємося, що все у них буде добре, і вони свого зможуть добитися. Чого їм і бажаю, а головне – бажаю всім миру, щоб повернулися до нашого колективу всі наші колеги-чоловіки, які зараз воюють проти ворога».
Це – наш обов`язок…
«Дякуємо нашій первинці, що підтримали наше клопотання про нагородження працівників СПЦ-2 на честь ювілею цеху, - говорить голова цехкому Ганна Бобурчак. – Так, 11 наших працівників, серед яких представники різних служб та професій – електромонтери, оператори ПК, слюсарі-ремонтники, вальцювальник та інші – нагороджені грамотою Профспілки з виплатою грошової премії. Ще 19 працівників відзначені врученням подарункових карток «Епіцентру».
Я вважаю, це наш обов`язок – віддати належне людям, котрі своїми руками, не шкодуючи ні сил, ні власного здоров`я, «тримають» виробництво, забезпечують його на заданому рівні, пори всі проблеми нинішнього нелегкого часу».
