Не могли залишитися осторонь
Майстра з ремонту та обслуговування пожежної сигналізації цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» члена ПМГУ Арама Галустова сьогодні знають далеко поза межами нашого міста. Так, за останній рік він побував у багатьох місцях України, зокрема, на її півдні та сході, приїжджаючи декуди не один раз.
І спонукала Арама до такого життя «на колесах» (у власні вихідні та в дні відпустки), як, мабуть, багато хто здогадався, зважаючи на нинішній воєнний час, зовсім не любов до подорожей. Просто майстер з ЦРЛУТП виявився з тих людей, котрі після початку війни не змогли залишитися осторонь подій, у вир яких потрапила наша країна, та відразу взялися активно, чим тільки можна, допомагати українським військовим та мирним мешканцям прифронтових районів.
Долучившись до волонтерських справ з перших днів повномасштабної ворожої агресії, Арам спочатку займався цим у рідному місті, та потім, коли лінія фронту почала поступово відсуватися від Кривбасу далі на південь, він теж став прокладати маршрути волонтерських поїздок у тому ж напрямку вже на позаміських територіях.
Ось так і став наш спілчанин відомим волонтером, якого сьогодні згадують добрими словами на Херсонщині з Миколаївщиною, та з нетерпінням чекають на Донеччині – чекають з черговим гуманітарним вантажем, що містить дуже необхідні там, як військовим, так і мирним людям, різноманітні речи.
Як прийшов Арам у волонтерський рух? За його словами, першими кроками в цьому напрямку для нього стала участь у будівництві оборонних споруд навколо нашого міста в перші тижні після початку війни. Так, одного разу повертаючись з роботи додому він побачив, як неподалік від місця його проживання, на в`їзді до Кривого Рогу почали зводити якісь укріплення. Дізнавшись, що там потрібні люди, готові фізично попрацювати, Арам вже того ж дня засвоював навички різноробочого, який мав щось розвантажувати, тягати колоди для перекриття бліндажів, насипати пісок у мішки для облаштування блокпосту та таке інше разом з багатьма іншими добровільними помічниками військових.
Коли спорудження блокпосту на тому місці було завершено, Арам продовжив справу допомоги військовим, долучаючись до будівництва подібних оборонних споруд в інших районах нашого міста.
Роботи там вистачало, тож став він пропонувати разом попрацювати над зміцненням оборони рідного Криворіжжя своїм друзям, сусідам, іншим знайомим, колегам з цеху, залучив до цього двох своїх старших синів (у нього їх троє – молодшому тільки чотири рочки, а ось старшим хлопцям вже 17 та 19 років). І багато людей відгукувалися, охоче приєднувалися до Арама та його команди. Так що в буденні дні в ній стало набиратися до 15-20 людей, а у вихідні – і до 50.
«І так я втягнувся у все це, що хотілося щось робити, чимось допомагати нашим військовим, і після того, як масове будівництво оборонних рубежів навколо міста було завершено, - розповідає Арам. – Тож став я питати у військових, чи потрібна ще якась допомога?
Виявилося, що їм дуже не вистачає теплих речей – одягу та взуття, бо це ж був ще тільки початок весни і погода тоді трималася доволі холодна . Тому знову я став звертатися до друзів, колег, усіх знайомих, розповідаючи про цю проблему і закликаючи долучитися до її вирішення, тобто за можливості поділитися з нашими військовими якимось теплими речами. І люди почали приносити: хто – чоботи, хто - фуфайку, хто – ватяні штани.
Все це ми збирали, самі відвозили до місць розташування військових та передавали їм. Зазначу, що добра взаємодія в цій справі в нас відразу налагодилася з профкомом ПМГУ металургійного виробництва на чолі з Олександром Бабюком, бо активісти з нашої Профспілки в багатьох цехах тоді теж стали організовувати масовий збір різних речей для потреб військових. Тож ми так намагалися скоординувати наші дії, щоб до військових якнайскоріше потрапляло те, чого вони потребували в першу чергу.
І ми дуже вдячні керівництву нашої первинної профспілкової організації за неодноразове сприяння нам в отриманні дозволів на вивіз за територію підприємства зібраних на ньому речей.
Я весь час кажу «ми» - тому що на той період у нас вже склалася справжня волонтерська команда, в якій, крім мене, було ще двоє спілчан з ПМГУ і представників колективу мого рідного цеху – ЦРЛУТП, де я працюю вже понад 20 років. Це – електромонтери Дмитро Останій та Сергій Хоміч. Дмитро в нас дуже добре набив руку на виготовленні для військових повербанків з використанням для того бувших у вживанні електронних сигарет, завжди він допомагав і зараз постійно мені допомагає з перевезенням нашої волонтерської допомоги до її одержувачів. А ось Сергія нещодавно мобілізували до лав ЗСУ. Але поки він займався волонтерською справою разом з нами, то був, як то кажуть, незамінний, коли на замовлення військових ми бралися за виготовлення для них так званих буржуйок - і матеріали для того знаходив, і своїх знайомих долучав, які зналися на зварювальних роботах та мали відповідне обладнання.
Хочу ще відзначити внесок у нашу спільну справу жінок з нашого цеху. Впоравшись зі збором теплих речей для військових, ми потім вирішили подбати і про їхнє харчування. Запропонував я дівчатам, які знаються на кулінарії, випікати для військових печиво, коржі, пиріжки, млинці. І цю пропозицію у жіночій половині колективу нашого цеху активно підтримали. Так що ми скидалися грошима на продукти для випічки, закуповували їх, дівчата дома пекли різні смаколики, приносили на роботу, і потім ми з хлопцями все це відвозили та передавали військовим.
Серед наших дівчат також знайшлися майстрині з виготовлення в`язаних речей. Ми збирали старий одяг, різний непотріб, який не шкода було розпустити на пряжу, і дівчата, зокрема, електромонтери Олена Чудновська та Наталя Сєркова, в`язали з тієї пряжі балаклави та теплі шкарпетки для наших військових. Велика їм подяка за таку допомогу».
Потім, як згадує Арам, дійшла черга у наших волонтерів і до ліків. Спочатку вони намагалися знайти те, що просили військові, в аптеках міста, скидаючись на придбання цих медпрепаратів. А далі, враховуючи, яка велика потреба була у ліках для військових, стали шукати інші варіанти. Ось так і вийшли на відому в Україні благодійну організацію «Фонд Кличко».
На той час наші волонтери вже стали вибиратися за межі міста, від якого віддалилася лінія фронту, та підвозити зібрану допомогу на власному автотранспорті ближче до позицій українських воїнів, що почали звільняти Херсонщину.
У «Фонді Кличко» зацікавилися співробітництвом з криворізькими волонтерами, тим більше, що ті поступово розширювали «географію» своїх поїздок, особливо, після того, як від колег з Польщі отримали в безкоштовне користування на час війни дуже підхожий для волонтерських справ автомобіль типу «бус спринтер».
На сьогодні Арам та його друзі за сприяння криворізького благодійного фонду «Лелека» налагодили співробітництво з «Фондом Кличко» на регулярній основі, зарекомендувавши себе перед ним чесними та добросовісними волонтерами. Тож «Фонд Кличко» вже неодноразово довіряв їм перевезення вантажів медичного призначення в якості експедиторів від цієї організації. Таким чином, завдяки нашим волонтерам чимало ліків було доставлено туди, де їх гостро потребують, у тому числі - до військових шпиталів, розташованих на Донбасі.
Так, зараз за плечима Арама вже більше трьох десятків поїздок до гарячих точок на сході нашої країни – до прифронтових міст Донеччини: Костянтинівці, Дружківки, Краматорська, Бахмута.
При цьому він з товаришами, окрім ліків, продовжує возити до прифронтових районів і багато іншої допомоги (одяг, продукти харчування, ліки, які використовують при поширених, але не дуже складних захворюваннях), і ось в таких поїздках вони продовжують виступати незалежними волонтерами.
«На сьогодні в нашій команді нараховується десятеро людей, які постійно беруть участь у всіх наших волонтерських справах. Але ще дуже багато людей, готових нам допомагати, перебувають, як то кажуть, у режимі очікування, вони приєднуються до нас, якщо ми бачимо в тому потребу і сигналізуємо їм про це, – зазначає Арам. - Дуже вдячний я за підтримку багатьом працівникам нашого підприємства, нашим спілчанам, які активно допомагають нам у нашій справі, колегам з цеху. У цеху, взагалі, маю подякувати за підтримку практично кожному, бо всі мене знають і завжди намагаються чимось допомогти.
А яка допомога для нас зараз є найбільш актуальною? Це - донати на придбання палива для автотранспорту, бо воно на цей час коштує зовсім недешево, через що, навіть, одна поїздка на Донбас обходиться нам, як то кажуть, у кругленьку суму грошей. Тож якщо маєте бажання та можливість допомогти нам з придбанням палива – заздалегідь вам вдячні».
Картка для донатів: Monobank 4441 1144 6405 3949
