Нелегка професія з жіночим обличчям

Всі ми звикли, що робота в гірничо-металургійній галузі серед широкого людського загалу, зазвичай, асоціюється з професіями, які прийнято вважати суто чоловічими. Але, насправді, на підприємствах цієї галузі, навіть, на основних виробничих дільницях, які не дарма називають «гарячими», не обходяться і без таких професій, що традиційно викликають до себе значно більший інтерес у представниць жіночої статі, аніж у чоловіків. Ось, наприклад, як тут не згадати про машиністів кранів?

«У нашому цеху - сортопрокатному цеху №1 – колектив кранової служби налічує загалом 68 працівників, при цьому 63 людини з них - це жінки, а чоловіків у нас – тільки п’ятеро, - розповідає старший майстер, а віднедавна і голова цехкому ПМГУ СПЦ-1 Олександр Доленко. – Наші дівчати, наші жіночки працюють на кранах на різних дільницях: і в скраповому відділенні, і в бунтовому, і на складі готової продукції, і на самих прокатних станах, на гарячих точках, що знаходяться безпосередньо над лінією прокатки металу. 

Так що бути машиністом крана в нашому цеху – це доволі важка робота у виробничих умовах, для яких характерні висока температура та запиленість повітря, інші шкідливі фактори, здатні погано впливати на здоров`я людини, провокувати різні хвороби. 

На жаль, ця робота у нас на підприємстві, як я вважаю, є дуже недооціненою в плані матеріальної  винагороди за неї. Чомусь у нас недооцінюється те значення, яке робота машиністів кранів має для підтримання на наших станах стабільного виробничого процесу непереривної прокатки металу, випуску та відвантаження споживачам тієї готової продукції, на якій спеціалізується наш цех: це – арматура, проволока, металеві кутки та смуги.

Звісно, в наш час багато працівників різних професій мають всі підстави нарікати на те, що їхня зарплата є заниженою, що її рівень аж ніяк не можна назвати справедливим. Але для наших машиністів кранів це все є особливо болючим питанням, підтвердженням чого може бути той факт, що на цю роботу зараз майже не йдуть не тільки чоловіки, а й молоді дівчата, для яких в пріоритеті нинішній заробіток, а не можливість виходу на пільгову пенсію через багато років».

За словами Олександра Доленка, на сьогодні в колективі кранівниць СПЦ-1 наймолодшій працівниці ще не виповнилося 30 років, а найстаршій – вже за 60. Але все ж цей колектив складається переважно з жінок зрілого віку – предпенсійного, а то й пенсійного, зважаючи, що на пенсію тут виходять за пільговими Списками №№ 1 та 2. Звісно, з одного боку добре, що працівниць з недостатнім досвідом роботи тут майже немає, більшість з кранівниць є справжніми професіоналками у своїй справі. Та хотілося б, щоб їм було кому передавати свій багатий досвід, свої знання, а ось з цим – велика проблема. Молоді, яка могла б замінити ветеранів, на багато років закрити ті вакансії, що з`являються внаслідок виходу на пенсію значно старших за віком колег, тут дуже не вистачає.

Не вистачає молоді схожої за бажанням працювати та професійно  зростати на виробництві на ту юну 18-річну дівчину, якою майже 20 років тому прийшла на тодішній комбінат «Криворіжсталь» нинішній машиніст крана з СПЦ-1 Надія Дячишина, здобувши цю професію після навчання в криворізькому профтехучилищі №45. Починала вона на мартені, де умови праці ще більш важкі, ніж в сортопрокатному цеху, тож до своєї нинішньої роботи адаптувалася без особливих складнощів. 

«Так, робота і тут важка, але я до неї звикла, і чогось іншого для себе  принаймні поки що не уявляю», - зізнається Надія.

«А взагалі у нас зовсім не так страшно, як, напевно, може уявлятися людям далеким від металургійного виробництва, -  приєднується до нашої розмови старший машиніст Оксана Мойсеєнко. -  Мені в молоді роки спочатку теж  хотілося знайти собі роботу десь у сфері торгівлі, тож на металургійний комбінат я потрапила, можна сказати, випадково, коли дізналася, що там потрібні машиністи кранів і є відповідний набір на роботу. 

Але коли побачила потужні крани, на яких маю працювати, які вантажі, «слухаючись» машиніста, вони здатні підіймати, побувала в крановій кабіні, звідки можна дивитися на все згори, то полюбила таку роботу просто з першого погляду. Як то кажуть, загорілася нею. 

Так що мені дуже подобається моя професія. Перший свій виробничий досвід набувала на станах, в станових прольотах, де відбувається гаряча прокатка, потім працювала і на СГП, де складується і відвантажується у залізничні вагони для відправлення споживачам той металопрокат, що виробляється нашим цехом. Пізніше, коли повернулася на роботу після так званої декретної відпустки, тобто після народження дитини, випала можливість навчитися працювати і на грейферних кранах, і на кранах, що використовуються на складі бунтів.

Таким чином, зараз у нас в цеху немає кранів, на яких я не могла б працювати - на всіх вмію. 

Дуже вдячна я за наставництво, за науку машиністці Наталії Майбороді. Багато чому я навчилася, коли в свій час у неї стажувалася. Наталія у нас справжній універсал. Добре вона управляється з будь-яким краном. Є у неї хист до наставництва і дуже жаль, що про молоде поповнення – таке потрібне для нашого колективу, останніми роками нам, переважно, залишається лише мріяти.

Коли стала старшим машиністом додалося багато, як то кажуть, паперової роботи, пов’язаної з проведенням інструктажів, складанням протоколів і таким іншим. Але то не причина, щоб мені стала менше подобатися моя професія. Радує, що на підприємстві, в тому числі і наші безпосередні керівники, дбають про оновлення техніки, на якій ми працюємо, про поліпшення умов праці машиністів кранів. Так, діє у нас програма, що передбачає заміну старих кранів, серед яких вистачає й таких, що відслужили вже декілька нормативних строків, на нові, обладнані сучасними промисловими кондиціонерами для підтримання оптимального температурного режиму в кабіні машиніста.

Ще, користуючись нагодою, хочеться подякувати нашій первинці ПМГУ за юридичну підтримку у такому дуже актуальному для нас, машиністів кранів, питанні, як вихід на пенсію на пільгових умовах. Так, наші жінки за допомоги профспілкових юристів через суд успішно відстоюють своє право виходити на пенсію за пільговими Списками №№ 1 та 2, які раніше, у віці, відповідно, 45-ти та 50-ти років. До першого Списку в нас відносяться дівчата, що працюють машиністами кранів на станових прольотах та на складі бунтів, до другого – кранівниці з СГП та зайняті на грейферах».

Як додав Олександр Доленко, програма оновлення парку кранів, про яку згадувала Оксана Мойсеєнко, діє в СПЦ-1 з  2015 року. З того часу поміняли шість кранів і планується замінити ще два крани до першого кварталу 2025 року у рамках затверджених заходів з технічного переозброєння. 

Але враховуючи, що повне оновлення кранового парку – це тривалий процес, в цеху за активного сприяння ПО ПМГУ подбали про поліпшення умов праці для машиністів і на тих кранах, які вже багато років знаходяться в експлуатації та поки що чекають на свою заміну. Для оснащення таких кранів кондиціонерами, поміж інших, є й суто технічні перешкоди, тож ще в довоєнні роки було вирішено піти шляхом встановлення в їхніх кабінах вентиляторів. Все це знайшло відображення в програмах комплексних заходів з охорони праці, що щорічно затверджуються на підприємстві з відповідним фінансуванням за погодження з ПО ПМГУ. 

Таким чином, на сьогодні вентиляторами оснащені всі крани, що використовуються на «гарячих точках», де умови праці відповідають пільговому Списку №1. Встановили вентилятори і на деяких кранах з інших ділянок виробництва, що мають постійні екіпажі машиністів.