Неля Салійчук: «Мої колеги – це моя друга родина»

Ми розпочинаємо нову рубрику «Жіночий портрет». Розповідатимемо  про звичайних працівниць - спілчанок, які своєю щоденною кропіткою працею творять історію підприємства. 

Їх робота часто не помітна, але має великий сенс, і кожна з них є важливою частиною виробництва та життя комбінату. Як от Неля Салійчук – машиніст підйомної машини у шахті «Східна» шахтоуправління з підземного видобутку руди ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Вона вже 25 років, як в шахтарській родині , і відповідає за спуск та підйом людей з глибини понад 1000 метрів. 

Шахтарською дорогою

Свою роботу Неля Салійчук порівнює з роботою водія – шахтарі так само, як і пасажири автобуса, сідаючи у кліть, довіряють їй своє життя. В шахті «водієм» є машиніст підйомної машини. З тією різницею, що водій автобуса бачить, куди і як треба їхати, а машиніст підйому у шахті орієнтується виключно по приладам на пульті керування та по командам колег. 

У шахті «дорога» рівна, без вибоїн, але вона простягається на глибину – 1135 метрів. Цей факт робить професію машиніста підйомної машини надзвичайно відповідальною. «Я керую підйомною машиною, а вона управляє кліттю. Стовбурова – це наші очі та вуха, бо я нікого не бачу, лише чую. І виконую її команди. Я сиджу за пультом керування на висоті 63 метри і управляю підйомом по датчикам та приборам. Спілкуємось по рації або по переговорному гучномовцю», – розповідає Неля Салійчук.    

Зміна триває дванадцять годин. Доводиться бути дуже уважною та обережною, коли спускаєш чи підіймаєш людей. «Машину треба відчувати. Всякі бувають моменти, особливо по електриці, коли щось ламається. Це складно, треба бути дуже уважною, слідкувати по приладах. Якщо бачимо, що з технікою щось не те, ніхто людей не повезе», – говорить працівниця.

Перші кроки в професії

За кермом підйомної машини Неля з 1997 року. Пов’язала своє життя із шахтою випадково. Але, як-то кажуть, випадковостей не буває. Її чоловік, Олег Салійчук, пропрацював під землею електриком більше 35 років, і якось запропонував дружині спробувати себе у новій професії. До речі, в шахті вже 14 років працює електрослюсарем і син Салійчуків, Ігор. Теж знайшов покликання за рекомендацією батька. 

«Підеш на екскурсію, подивишся, як люди працюють у шахті, буде тобі випробування, якщо не злякаєшся», – згадує слова чоловіка Неля. Так вона і не пішла на екскурсію. А одразу стала до навчання – спершу по професії стовбурової. Це був певний виклик, каже працівниця, і з ним впоралась на відмінно. «Я не думала, що мушу лякатися. Вирішила, що це буде мій виклик самій собі і одразу пішла навчатися. Пам’ятаю перший день стажування. Я була у звичайній зміні, мене навчали дві стовбурові. Ввечорі кажу чоловікові: «Не знаю, хто там чого боявся, а мені одразу сподобалась ця робота».

Згодом Неля навчилась кермувати підйомною машиною. А зараз вже сама навчає новачків – завдяки її досвіду та порадам нову професію здобули вже до десяти людей. Троє з її учениць успішно трудяться на шахтах ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«За людей, яких я стажувала, є така гордість та радість! Я дуже пишаюся своїми ученицями. Двоє з них зараз працюють разом зі мною. Це Світлана Ворона та Інна Вєсєлкова. Працюють сумлінно і без жодних нарікань, а для мене це найголовніше», - каже Неля Салійчук.

Про колектив

 Зараз працівниця вже не уявляє свого життя без шахти «Східної»  і без свого колективу. Каже, колеги – як друга родина. Звісно, на першому місці завжди сім’я – чоловік, діти, онуки. Але робота була і залишається важливою та невід’ємною частиною життя. 

«Я дуже люблю свою роботу та людей, з якими працюю!, – каже Неля. Мене оточують дуже гарні люди, на яких я можу покластися. Бувають, як і в будь-якій родині, якісь дрібні непорозуміння. Але у нас все це дуже швидко вирішується і ми працюємо далі, без образ та недомовок. В нашому колективі такого немає, адже кожен, як на долоні. Все погане забувається, ніхто не тримає зла. Всі люди відкриті. І загалом шахтарі – це  дуже сильні люди. Водночас, вони і сильні, і мужні, і добрі. Все, що можна про людей хорошого сказати, це про наших працівників шахти. Найголовніше те, що вони нам довіряють, бо вони довіряють нам своє життя».