Підтримаємо таких людей!
У вівторок, 14-го червня, традиційна оперативна нарада профспілкового активу ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшла, так би мовити, у міжнародному форматі. Так, на нараду завітали журналісти з Франції – представники одного з тамтешніх інформаційних агентств, яке спеціалізується на виробленні різноманітної медіа-продукції для країн франкомовного світу.
Французькі медійники за допомоги перекладача розповіли, що їх цікавить, як в умовах війни виживає українська важка промисловість, і особливо хвилює, як війна вплинула на соціальний захист та матеріальне становище людей, котрі є працівниками промислових підприємств нашої країни.
Отримавши від присутніх на нараді спілчан відповіді на свої запитання стосовно стану справ з виробництвом та зайнятістю працівників на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», французькі журналісти подякували представникам профактиву підприємства на чолі з головою ПО ПМГУ Наталею Маринюк за плідну співпрацю. Зокрема, вони відзначили організовану для них зустріч і надану можливість поспілкуватися з нещодавно працевлаштованими на підприємстві людьми з числа вимушених переселенців, які знайшли у Кривому Розі притулок, рятуючись від ворожих обстрілів у зоні бойових дій, або не бажаючи залишатись на тимчасово окупованій загарбниками території.
Журналісти профкому ПО ПМГУ також поспілкувалися з переселенцями, котрі останім часом поповнили трудовий колектив ПАТ «АМКР». Їх запросили і на оперативну нараду профактиву, де теж надали слово.
Олександр з Маріуполя, член ПМГУ:
У Кривий Ріг наша родина прибула 1 квітня. А до цього ми мешкали у Маріуполі. Початок війни мене застав по дорозі на роботу: я працював майстром дільниці на комбінаті «Азовсталь». У перший же день війни я побачив, як ворожа ракета влучила у житловий будинок та мирний ліцей, хоча поряд там не було жодних воєнних об`єктів. І потім ми багато чого надивилися, на власні очі переконалися, що вороги, які зайшли до нашого міста, по відношенню до мирного населення вели себе так, неначебто зовсім не вважали нас за людей.
У заблокованому Маріуполі нам довелося вчитись виживати: переховуватись у підвалі, займатися пошуками продуктів та питної води, готувати іжу на вогнищі у дворі, повсякчас прислухаючись, чи не летять зверху черговий снаряд або ракета.
Коли дали «зелений» коридор, нам вдалось виїхати в Запоріжжя. А звідти вже приїхали в Кривий Ріг. Тут у нас родичі, тож ми зараз у них на квартирі проживаємо.
У Кривому Розі відразу звернувся на «АМКР», де раніше свого часу вже працював. Так я влаштувався в ЦМП гірничого департаменту електромонтером, тобто, фактично повернувся на своє колишнє робоче місце.
Велика подяка волонтерам, за допомогою яких нам пощастило вибратися з Маріуполя, всім небайдужим людям, котрі всіляко намагалась нам допомогти і допомогали у Кривому Розі, бо ми приїхали немиті, небриті, майже зовсім без речей.
Вірю у наших воїнів, у те, що завдяки їм до Кривого Рогу не дійде та біда, яка трапилася у Маріуполі.
Колектив ЦМП чудовий, у мене склались гарні стосунки з працівниками, тут я вже вступив до лав ПМГУ. Вірю, що війна завершиться нашою Перемогою, і бажаю всім, щоб якнайскріше настав мир на нашій землі.
Наталя Маринюк зазначила, що такі люди, які є переселенцями з інших місць і поповнююють зараз трудовий коллектив підприємства, особливо потребують допомоги, враховуючи ті обставини, у які вони потрапили через війну. Тому вони завжди можуть розраховувати на підтримку ПМГУ.
Михайло Ковальов з Бахмута Донецької області, член ПМГУ:
У свій час я закінчив залізничний технікум, але Бахмут – місто невелике, за професією знайти роботу було дуже важко. Тому довелось працювати і офіціантом, і сторожем у магазині, щоб якось прогодувати свою сім'ю. Коли почались активні та постійні обстріли нашого міста російськими загарбниками, наша родина, а це, крім мене, дружина, дві сестри, мати та бабуся, прийняла рішення покинути Бахмут і виїхати в більш безпечні місця України.
Спочатку ми прибули у Дніпро, як на мене гарне місто, можна сказати навіть зі столичним шармом. Але побувши трохи в цьому великому обласному центрі, ми зробили для себе висновок, що людей у місті багато, а знайти підходящу роботу проблематично. Так виник варіант з іншим великим містом Дніпропетровської області – Кривим Рогом, де, як нам розповіли, багато промислових підприємств, що дає більше можливостей для працевлаштування.
У Кривий Ріг наша родина прибула 7 квітня. Тут у нас родичів нема, тому відразу почали підшукувати якесь житло. Врешті-решт вдалось зняти окрему квартиру, в якій мешкаємо й понині.
Хочу сказати, що правильний напрямок у пошуку роботи на новому місці мені підказав випадок. Якось увечері ми прогулювались містом, і я побачив людей у футболках з надписом «Арселор». Я чув раніше про «АрселорМіттал Кривий Ріг», тож поцікавився у них, чи є на підприємстві якісь вакансії. Мені порадили звернутись у відділ кадрів, там, мовляв, підкажуть усе, що треба.
А коли ми ще виїжджали з Бахмута, я взяв увесь пакет документів, в тому числі свій диплом про закінчення залізничного технікуму. І ось тут він мені дуже знадобився. У відділі кадрів мені сказали: так ви залізничник, підете працювати помічником машиніста тепловоза? Звичайно, піду. Так я потрапив в залізничний цех № 2 ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Прийняли мене в колективі залізничників добре, визначили на перших порах наставника. Люди ввічливі, готові допомогти. Переговорив уже з головою цехкому ПМГУ Світланою Антонюк та вступив у профспілку металургів та гірників, яка всіляко турбується про своїх працівників.
А ще ми з дружиною вирішили, що звідси вже не поїдемо. Навіть якщо у Бахмуті все нормалізується, залишимося у Кривому Розі. Нам тут подобається. Віримо, що все налагодиться, війна закінчиться, і в Україні запанує мир.
Юрій Литвиненко, мешканець Каховки Херсонської області:
– До війни я працював зварником у комунальному підприємстві, яке відповідало за благоустрій міста. Коли Каховку окупували, ні про нормальну роботу, ні про щось інше мови вже не було взагалі.
Ми з родиною виїхали з окупованої Каховки у складі великої колони у першій половині квітня на власному транспорті – старенькому «Москвичі». Це було дуже непросто. Їхали через Давидів Брід, Снігурівку під обстрілами, довго довелось чекати на ворожих блок-постах. Окупанти перевіряли мобільні телефони, багатьох роздягали, дивилися татуювання у кого вони були, допитували. Врешті-решт нам вдалось вирватись на контрольовану ЗСУ територію.
У Кривому Розі спочатку не планували зупинятись. Але тут є у нас родич, тому вирішили в нього переночувати. В однокімнатній квартирі всі розташувались. Наступного ранку прокинулись, походили та й вирішили, що все-таки залишимось у Кривому Розі, бо планів куди їхати далі не було.
Зараз нам добрі люди надали квартиру, ми платимо тільки за комунальні послуги. Як виник варіант з працевлаштуванням на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»? Волонтери мені підказали, що на цьому підприємстві можна спробувати підшукати роботу. Як виявилось, зварники були потрібні. Тож влаштувався в ремонтний цех гірничого департаменту. А мого зятя, до речі, взяли на роботу на дробильну фабрику ГД.
Хочу сказати, що в колективі мене прийняли добре, за що я вдячний усім моїм нинішнім колегам.