Приємно відчувати, що про тебе пам’ятають

Наш спілчанин електромонтер доменного цеху №2 ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олег Дубельт вже майже два роки після того, як на українську землю прийшла повномасштабна війна, відстоює незалежність рідної країни у лавах її захисників. Після призову в березні 2022 року він став сапером батальйону інженерної підтримки зі складу Державної спеціальної служби транспорту. 

Нещодавно воїну випала можливість побувати вдома. Скориставшись цим він навідався і до профкому ПМГУ підприємства, де його добре знають і пам’ятають як профспілкового активіста, котрий в недалекому минулому певний час очолював цехком профспілки у рідному ДЦ-2.

«Коли я служив в армії в молоді роки, то був військовим будівельником, але зараз довелося перевчатися та швидко оволодівати іншою військовою спеціальністю. Ось так я і став сапером, - розповів Олег. – Займаємося ми розмінуванням, знешкодженням вибухонебезпечних предметів на деокупованих територіях. 

Минулого року були на Херсонщині. Надивилися там на жахіття, які залишила по собі ворожа окупація. Чимало роботи нам підкинули загарбники у тих краях. Довелося розміновувати і поля, і присадибні ділянки. Було таке, що і зовсім поряд з домівками тамтешніх мешканців, на їхніх подвір`ях знаходили снаряди та міни, а також касетні боєприпаси від реактивних систем залпового вогню – «Ураганів», «Градів», «Смерчів». 

Такі знахідки, звісно, потрібно знищувати. Що ми й робили: де було безпечно – підривали їх прямо на місці, в інших випадках обережно відвозили подалі від людських осель і вже там ліквідовували.

Дуже розчулювали зустрічі з місцевим населенням. Багато людей, коли бачили нас, виходили і вітали, немов найближчу рідню, з обіймами та сльозами на очах. Жодної людини там не зустрічали, яка б не раділа поверненню українського війська.

Потім нас перекинули на Чернігівщину, де ми і перебували до останнього часу. Там теж роботи за нашим профілем – вдосталь. Хлопці навіть гірко жартують, що, мабуть, і закінчення війни зовсім не гарантує для нас демобілізацію та повернення додому. Бо такою масою різного смертоносного залізяччя виявилася нашпигованою унаслідок війни наша земля, що складно й уявити за який час ми зможемо її повністю очистити від усього цього дуже небезпечного «непотребу». Видається, що роботи тут вистачить не на один рік. 

Так, дуже хочеться миру, спокою, повернутися до того життя, яке ми мали до війни, але за нинішніх обставин нам просто немає коли перейматися сумними думками та журитися. Тому загалом настрій серед побратимів – бойовий. А який він ще може бути, коли на воєнних шляхах трапляються зустрічі з такими людьми, як, наприклад, один мій знайомий – Євген Чумак? Повномасштабне вороже вторгнення застало його за кордоном. Він жив в Польщі, мав там гарну роботу. Але відразу все там покинув та повернувся на Батьківщину. І добровільно приєднався до нашого війська, переконаний в тому, що то є його обов’язком.

Підбадьорюють телефонні дзвінки від колег з рідного цеху. Приємно відчувати, що про тебе не забувають, чекають на твоє повернення, цікавляться твоїм нинішнім життя-буттям. Частіше всього ось так спілкуємося з моїм бригадиром Віталієм Карабилом, бригадиром іншої бригади Володимиром Тюріним та з електромонтером Олексієм Подлінєвим. Нещодавно від них дізнався, що у нас в цеху тепер новий голова цехкому ПМГУ – це Сергій Корнієнко. Знаю його, разом працювали, тож, користуючись нагодою, хочу йому побажати успіхів на відповідальній громадській посаді, наснаги в профспілковій роботі, яка дуже потрібна нашим спілчанам, особливо, у нинішній нелегкий час.

Як здатна виручати Профспілка за різних складних обставин, якою дієвою та корисною може бути допомога від неї, - я особисто знаю з власного досвіду. Ось сьогодні в профкомі мені одразу запропонували гарний плащ-намет, з тих, що були спеціально закуплені нашою первинкою для забезпечення воїнів-спілчан. Звісно, я не відмовився від такого «презенту», який точно стане в нагоді за нашого воєнного похідного життя.

Раніше завдяки Профспілці до моєї військової амуніції додалися ліхтарик, захисний шолом, речовий та спальний мішки, ще деякі дуже потрібні речі.

Тож хочу подякувати за таку турботу всьому колективу нашої профспілкової первинки, особисто її голові – Наталі Маринюк. Впевнений, що до моїх слів подяки готові приєднатися сотні наших спілчан-арселорівців, які після мобілізації до війська переконалися: навіть і перебуваючи далеко від рідного підприємства, вони завжди можуть розраховувати на підтримку ПМГУ».