РАЗОМ ВИСТОЇМО!

Пережити внутрішню напругу від війни допомагає постійна зайнятість та активне спілкування
    
Війна в країні – це завжди випробування не тільки для військових, які безпосередньо боронять Вітчизну на фронтах, а й не меншою мірою для тих, хто знаходиться в тилу, але з великим хвилюванням чекає звісток з місць боїв. Хто постійно переймається тривожними новинами, переживає за долю окупованих сіл і міст і намагається робити все можливе задля нашої спільної перемоги. Жити у такій постійній психологічній напрузі дуже непросто. Як справляються з нею працівники ЦРМО № 2 ремонтного виробництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ми запитали у членів ПМГУ дільниці ремонтів обладнання металоконструкцій, будівель і споруд. 

    Олена ЗАБРОДСЬКА, голова дільничного комітету ПМГУ ЦРМО №2 дільниці ремонтів обладнання металоконструкцій, будівель і споруд  ремонтного виробництва: 

    
    «Психологи кажуть, що в таких випадках треба шукати розраду в якихось захопленнях. Але з початком війни усі мої захоплення відійшли на другий план, бо з 1 березня після дзвінка одному нашому воїну я постійно думаю, як їм допомогти у тих чи інших питаннях. 
    Взагалі, у нас 4 працівники зараз в ЗСУ, двоє з яких ще 28 лютого пішли на фронт добровольцями. Усім в міру можливостей допомагаємо, спілкуємось з їхніми родинами. От, наприклад, у Максима троє дітей, а він добровольцем пішов захищати Україну! Тримаємо постійний зв'язок з цією сім’єю, підтримуємо.

    Хочу сказати, що вся необхідна допомога нашим воїнам надавалась дякуючи первинній організації ПМГУ нашого підприємства, заявки і потреби захисників в основному задовольнялись, і це тішить, надає позитив у нашій роботі. Найбільшим досягненням, вважаю, стало придбання тепловізора. Коли його отримали наші воїни, то були дуже задоволені. Оце і є та розрада, яка лікує душу і надихає на нові справи. Приємно чути, коли люди кажуть: велика подяка ПМГУ!

    Звичайно, траплялись такі моменти, коли чимось допомогти було не в моїх силах. Але тоді на допомогу приходили небайдужі люди. Як от провідний інженер  з управління гірничого департаменту Оксана. Вона побачила розміщений мною у групі список того, що потрібно бійцям, і відразу відгукнулась. Дівчина на той момент була за кордоном у Польщі і звідти привезла нашим бійцям все необхідне. Великий респект їй за це!
     Тобто,  хочу сказати, що один в полі не воїн. Всі ми разом спілкуємось, допомагаємо один одному. Хочеться, щоб люди більше чули один одного і не залишались байдужими до сьогоднішньої ситуації в Україні».    
     
         
    
    Сергій МАНДРИК, монтажник: 

    «Я працюю в цеху з 1997 року, і за 25 років своєї роботи не пригадую більш тривожної ситуації в країні і на підприємстві як зараз, під час війни. Звичайно,  ми спілкуємось з нашими колегами, які сьогодні боронять Вітчизну від ворога, і дуже за них переживаємо. Вони пишуть, що в них все нормально, але ж ми точно знаємо, як їм важко. Як подумаєш про це, то хочеться тут, в тилу, робити все можливе, аби хоч якось полегшити хлопцям службу. 

Сьогодні основне наше завдання – виконання ремонтних робіт. Намагаємось ставитись до роботи відповідально, бо вона зараз, можна сказати, і наша розрада – відволікає від поганих думок. Також допомагає спілкування як на роботі, так і вдома, у колі сім’ї. Адже, буває, достатньо виговоритись, і тобі стає легше. 
    Нашим хлопцям з ЗСУ хочеться побажати волі, витримки, міцного бойового духу. Бережіть себе, а ми за вас тут відпрацюємо!».

    Микола СУЯРКО, тесляр: 

    «Я, звичайно, мабуть, як і абсолютна більшість моїх колег, постійно стежу за інформацією про хід бойових дій,  переживаю за Україну, за бійців з нашого цеху. У нашому колективі ми один одного намагаємось підтримувати. 
    Хочеться якось і своїх сил докласти до спротиву російській агресії. Тому, наприклад, наша родина займається волонтерством  -  в’яжемо маскувальні сітки, дружина також задіяна у виготовленні продуктів тривалого зберігання для захисників. 
Як знайти психологічну рівновагу у такий складний час? Думаю, треба чимось відволікатись. Коли людина постійно чимось зайнята, то до неї не приходять погані думки. Також допомагає спілкування, як безпосереднє, наприклад, на роботі, зустрічі з друзями чи родичами, так і за допомогою соцмереж.  
     Думаю, зараз головне – не піддаватись паніці, не замикатись у собі, вірити у те, що все буде добре, що ми обов’язково переможемо ворога!».