Світлана Антонюк - залізна леді ЗЦ-2
Ми продовжуємо рубрику «Жіночий портрет» і сьогодні в центрі нашої уваги героїня, завзяттю та енергії якої можна позаздрити. За півтора роки на посаді голови цехового комітету їй вдалося згуртувати колективи різних служб залізничного цеху №2 та стати надійним помічником для кожного спілчанина. Сьогодні із задоволенням ділимось історією Світлани Антонюк, машиніста крану локомотивного депо з ремонту тепловозів ЗЦ-2 та активної профспілкової лідерки.
Спілкуватись з людьми, які працюють в одній галузі, а тим більше в одній професії, більше 20 років – то особливе задоволення. У наш час, коли коучі та кар’єрні консультанти радять змінювати сферу кожні 3-5 років, зустріти представників робітничих спеціальностей, які приросли до одного підприємства, стає дедалі більшою рідкістю. Хоча для «АрселорМіттал Кривий Ріг» такі історії й досі є звичайними.
Ось вже 23 роки на нашому підприємстві працює машиністом мостового крану Світлана Антонюк. «Залізна леді» - перше, що спадає на думку при знайомстві з нею. Одразу відчувається сильний характер, внутрішній стрижень, рішучість та потужна енергетика. З таким набором якостей не стати лідером у колективі вона просто не могла.
Як потрапила на металургійний завод
Закінчивши курси машиніста крану, жінка отримала перший «професійний» досвід одразу на стажуванні: ледве не відбила руки стропальнику. Після інциденту Світлана дала собі обіцянку ніколи не працювати за цією спеціальністю. Але доля вирішила по-іншому. Суттєву роль у цій історії відіграла наполеглива кума Світлани, яка також шукала роботу і запропонувала разом піти на металургійний завод дізнатися про вакансії. За класикою жанру, інших вакансій, окрім машиністів крану, тоді на підприємстві не було.
У 2000 році молоду спеціалістку прийняли у вагонне депо на той час залізничного цеху №4. Азам роботи на мостовому крані її навчала професіонал своєї справи Лариса Шкура, яка й досі працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Після кількох місяців стажування Світлані довелось братися за самостійну роботу.
«Стажування мало бути три місяці, але Лариса пішла у декрет і я не пройшла повний термін стажування. До цього я сама не працювала на крані, тільки спостерігала за наставницею. Фіксувала все до міліметра, що і як вона робить. І ось настав той момент, коли начальник дав мені ключі і сказав: «Йди працюй!». Першу самостійну зміну я відпрацювала нормально. Звісно, боялася, щоб нікого не придавити. Пам’ятаю, як руки трусилися ще декілька тижнів після цього», - згадує Світлана.
Про особливості роботи
У підпорядкуванні працівниці мостові крани вантажопідйомністю 30 тонн. На подив, на питання про складнощі в роботі, Світлана говорить не про якість технічні нюанси, а про постійне психологічне напруження. Це, каже, перш за все, через роботу з людьми.
«Це як за кермом автомобіля. Ти, сідаючи за кермо, відповідаєш і за себе, і за того, хто поруч, і за того, хто на дорозі. Якщо, скажімо, слюсар відпрацював цілий день, то він втомився фізично. А тут втомлюєшся і фізично, і морально. Тим паче, коли багато роботи. Буває, коли є нестача машиністів кранів, можемо працювати на дві-три дільниці, а це 5-6 кранів. І в будь-якій ситуації відповідальність лежить на мені», - каже Світлана Антонюк.
Прагнення до вдосконалення та певний перфекціонізм – у характері Світлани. Каже, якщо береться за якусь справу, намагається доводити усе до ідеалу, щоб не було соромно. Так і в роботі, і в житті, і в профспілковій діяльності.
Сучасна профспілкова лідерка
Лютий 2022-го Світлана запам’ятає на все життя. 7 лютого її обрали головою цехового комітету залізничного цеху №2, а вже за два з половиною тижні розпочалось повномасштабне вторгнення в Україну.
На початку роботи новій голові цехового комітету довелось стикнутися з тим, що цех великий, а налагодженої комунікації між працівниками з різних підрозділів - служби з ремонту вагонів, локомотивної служби, служби з ремонту локомотивів – не було. До того ж, нову профлідерку мало знали у колективі ЗЦ-2. Тому доводилось прикладати подвійних зусиль і заново будувати взаємодію між людьми.
«Я вирішила спробувати себе у ролі профспілкової лідерки з думкою про те, що вдасться щось змінити на краще. У перші місяці було складно, хоча і зараз не скажу, що мені легко. Але нова громадська робота і війна вимагали повного занурення у справи колективу. У нас в цеху близько тисячі людей працюють. Особливо мене ніхто не знав. Коли почалась війна, я телефонувала хлопцям, які пішли захищати Україну, і дізнавалась, кому потрібні бронежилети, каски, спальні мішки, якими забезпечувала первинна організація ПМГУ. Писала їм повідомлення. Дехто просто не розумів, хто я. Дзвонили керівництву, запитували про мене. Бувало, що отримувала і негативні повідомлення, але ж я розуміла, що наші воїни на нулі, як їм важко і які там емоції. Згодом мені вдалося організувати профспілкову роботу, взаємодію з керівництвом, залучити чудових профгрупоргів. Зараз у нас такий двіж!», - ділиться Світлана.
Дуже допоміг налагодити комунікацію із працівниками локомотивної служби заступник начальника залізничного цеху №2 Валерій Руденко. Він особисто дзвонив захисникам, розпитував про потреби спілчан та представляв нову голову цехового комітету. За це профлідерка дуже вдячна колезі.
Окрему подяку Світлана Антонюк висловлює колегам з профспілкового комітету – голові профкому металургійного виробництва Олександру Бабюку, в.о. голови комісії з молодіжної політики, культурно-масової, спортивної роботи та оздоровлення Ларисі Петризі та особисто голові ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталі Маринюк. «Вони мене дуже підтримали на початку, коли мене тільки обрали головою цехкому і я ще нічого не знала про профспілкову роботу. Але і досі я відчуваю велику підтримку з їх боку. Я можу звернутися з будь-якого питання і отримати кваліфіковану консультацію та роз’яснення. І така допомога від колег дуже цінна», - говорить Світлана.
Зараз у команді Світлани Антонюк шестеро активних та відповідальних профгрупоргів, які користуються довірою у людей. Це Віктор Шупик, Олександр М’яч, Єгор Карпинський, Володимир Бершадський, Євген Плахін, Дмитро Петренко.
«Я дуже задоволена роботою наших профгрупоргів. Вони відмінно працюють! Оскільки у них така активна голова цехкому, я їх одразу попередила – відсиджуватись ми не будемо, буду тримати всіх у тонусі, адже мені потрібен зв’язок з людьми. Роботи багато, дуже багато. Велика частина роботи, в тому числі паперової, на мені. Але ж на місцях саме вони спілкуються зі спілчанами, доводять до них інформацію, дізнаються про потреби, збирають необхідні документи для оформлення допомоги, зокрема, військової та гуманітарної, передають цю допомогу хлопцям на фронт», - розповідає Світлана Антонюк.
У цеху більше 200 мобілізованих працівників. Світлана пишається тим, що її колеги не відмовляють у допомозі фронту і завжди відгукуються на потреби захисників. Донатять на дрони, планшети, фляги та інші засоби, необхідні на лінії бою. Тут розуміють, що лише у єдності сила і побороти усі біди, негаразди та підступного ворога можна лише спільними зусиллями. Головне, згуртувати людей заради гарної справи. У Світлани Антонюк це відмінно виходить, адже лідерство у неї в крові.
