Тричі в «десятку»
Минула неділя видалася насиченою подіями. Так, ми всією країною вшановували Героїв, які зараз на фронті захищають рідну землю від ворога, вітали з професійним святом освітян. Але у колективу вальцетокарного цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» був і свій власний особливий привід для піднесеного настрою.
1-го жовтня ВТЦ виповнилося 30 років. З цієї нагоди п`ять працівників цеху були відзначені грамотами ПО ПМГУ підприємства з виплатою грошових премій, а ще десятеро отримали від Профспілки заохочення за сумлінну працю та активну участь у громадському житті у вигляді подарункових сертифікатів мережі торговельних центрів «Єпіцентр».
«Дякуємо нашій первинці, що допомогли нам отак привітати людей з ювілеєм рідного цеху, - говорить голова цехового комітету ПМГУ ВТЦ Валентина Євтушенко. - Дуже хотілося хоч трохи додати людям позитивних емоцій в нинішній вкрай нелегкий час, підтримати їх і морально, і матеріально, бо, зазвичай, кожному приємно відчувати, що про нього турбуються, не залишають його на одинці з проблемами, яких зараз так багато в нашому житті».
«У нас в цеху адміністрація та профспілковий актив ПМГУ, наш цехком на чолі з досвідченим та авторитетним серед спілчан профспілковим лідером, яким є Валентина Григорівна Євтушенко, стабільно працюють у доброму тандемі. Це наша така багаторічна традиція, яка допомагає нам підтримувати в цеху в усьому порядок, сприяє дружній атмосфері всередині колективу, його згуртованості, - підключається до бесіди начальник ВТЦ Валерій Гуляєв. – Не беруся казати про все підприємство, але, принаймні, в нашому прокатному департаменті більш дружніх колективів, ніж у нас в цеху, на моє переконання, годі і шукати.
Гадаю, не випадково в нашому колективі можна знайти тих, хто зберігає йому вірність більше років, ніж офіційно існує наш цех, бо вони прийшли сюди працювати ще тоді, коли замість цеху в нас була дільниця з виробництва прокатних валків. Ще один, як на мене, дуже показовий факт: в нашому колективі переважна більшість працівників, за винятком лише кількох людей, як і я особисто, є членами ПМГУ.
Тому, коли для всіх нас розпочалися важкі воєнні часи, ми доклали всіх можливих зусиль, щоб зберегти наш колектив, щоб ще більше його згуртувати, не допустити, щоб з нього хтось, так би мовити, випав, залишився сам на сам з собою та якимись своїми переживання. І нам це вдалося. Коли потрібно було відправляти людей на простої, ми намагалися робити це максимально справедливо, по черзі, щоб ніхто надовго не залишався поза роботою. Постійно відшукували можливості для зайнятості людей на виробництві, щоб вони не сиділи вдома, втрачаючи чималу частину заробітку.
На сьогодні найбільш складний період залишався позаду: зараз цех живе, гуде, працює. Нашу продукцію чекають на блюмінгу, на двох станах сортопрокатного цеху №1, які знаходяться в роботі, в СПЦ-2 і на третьому прокаті. І враховуючи, що в наявності в нас у цеху на цей день залишилося лише 124 працівника при штатній чисельності в 154 особи, то кожен з наявних працівників працює зі стовідсотковою завантаженістю.
Дається взнаки мобілізація, яка продовжується в нашій країні. Слава Богу, серед мобілізованих працівників нашого цеху, які зараз захищають Україну від ворога, втрат немає: всі хлопці живі. Двоє з 13-ти наших воїнів, вже, навіть, благополучно повернулися додому та на роботу після демобілізації з різних причин. Але, як би там не було, нам сьогодні дуже не вистачає тих колег, яких війна відірвала від мирної праці, бо майже всі з них – це класні спеціалісти, майстри своєї справи, яких нелегко замінити на виробництві.
Особливо, як то кажуть, болить від того, що колектив нашого цеху поступово, але невпинно старіє. Середній вік наших працівників потихеньку підбирається до позначки 50 років. І це нас дуже турбує, бо колектив повинен постійно омолоджуватися, отримувати молоде поповнення. Але, на жаль, з таким поповненням справи вже не один рік доволі кепські. Якщо все так триватиме і надалі, то нашим ветеранам вже скоро зовсім не буде кому передавити власний багатющій досвід.
Всі надії покладаємо на те, що ситуація зможе змінитися на краще після закінчення війни нашою перемогою. Повернуться тоді до цеху наші воїни, підприємство запрацює на повну потужність, почне отримувати прибуток, а значить і рівень зарплати має піти вгору. І зв`явиться тоді у молоді більше стимулів йти до нас на роботу, брати приклад з таких наших працівників, як скажімо, токар Юлія Фесечко, яка приєдналася до нашого колективу ще зовсім юною дівчиною».
«Так, мені тоді було тоді 17 років, я навчалася в професійно-технічному училищі, і мене направили до вальцетокарного цеху на практику, - пригадує Юлія. - Після проходження практики так і залишилися тут працювати. І працюю вже 20 років. Мені в нашому цеху все подобається: робота у нас чиста, станки сучасні, «розумні», з доброю автоматикою, а головне – колектив у нас гарний чуйний, керівників таких можу іншим тільки побажати. До вподоби мені, що активно працює у нас Профспілка і залучає нас, спілчан, до участі у різних цікавих заходах. Зокрема, до війни я і на екскурсії, які організувала Профспілка, охоче їздила, і в Спартакіаді брала участь – і в плаванні, і в легкій атлетиці».
Вже 20 років працює у ВТЦ токарем і Валентина Головська, ось тільки прийшла вони сюди, навпаки, вже в дуже зрілому віці, маючи за плечима чималий досвід у своїй професії.
«Мені було вже 49 років, коли я сюди прийшла, - розповідає Валентина. - Раніше працювала на ремонтно-механічному заводі, але потрапила там під скорочення. Я дуже задоволена, що доля привела мене в цей колектив. Я вже на пенсії, але маю намір працювати і далі, допоки є сили. Люди тут гарні і Профспілка добре працює, наскільки пам`ятаю, у цехкомі завжди йшли на зустріч, коли доводилося звертатися з якихось питань».
Людмила Єфанова працює у ВТЦ токарем трохи менше 20 років.
«Я дуже люблю свою професію, - зізнається вона. - Тож коли минулої зими ми виходили на роботу тільки раз в чотири дні, аж наче чогось не вистачало в житті. Та вже десь з півроку працюємо в нормальному режимі. Так що на роботі все в нас добре, ось тільки є побажання щодо підвищення зарплати, бо ж ціни на все постійно зростають. Було б справедливо, я вважаю, щоб і зарплата зростала».
Іван Федюк – слюсар механо-збиральних робіт приєднався до колективу ВТЦ 18 років тому. Зараз він вже пенсіонер, але хотів би працювати і далі.
«От коли буде кому передати свій досвід, залишити замість себе якось молодого старанного учня, то можу й піду на пенсію, - сміється ветеран. – Але зараз такої зміни немає. А мені тут робота подобається, бригада у нас хороша, то може ще якісь рік –два і попрацюю. А там гляди, і зарплату нам піднімуть, і молодь нашою роботою більше зацікавиться. Тоді й можна буде спокійно піти, як то кажуть, на заслужений відпочинок».
Що ж хочеться побажати колективу цеху-ювіляра, щоб всі його бажання та надії здійснилися - і якнайскоріше!