В ЇЇ СЕРЦІ ВИСТАЧАЛО МІСЦЯ ДЛЯ ВСІХ

10 листопада на 65 році пішла з життя Галина Василівна Павловська. Все своє життя вона присвятила роботі з людьми. Ніколи не жаліла часу та сил, щоб допомогти іншим. Вона залишиться у пам’яті колег та друзів Людиною з великим серцем, яка оточувала увагою й турботою кожного, з ким була знайома. 

Про людину, яка йде від нас на небеса, прийнято говорити хороше. Так люди висловлюють свій жаль з приводу втрати, вшановують пам’ять того, кого знали, з ким працювали або дружили. Добрі слова кажуть про те, що людина залишила слід у житті та пам’яті інших. 

Днями колектив первинки втратив неймовірну людину – надійну колегу, щирого друга, гарну та світлу людину. Галина Василівна Павловська назавжди лишиться в серцях тих, кому пощастило бути з нею знайомим, ба більше – працювати чи дружити. Адже в її серці вистачало місця для всіх – і тих, кого вона знала роками, і тих, хто зустрівся їй випадково, на мить. Але б вона й через певний час згадала ваше ім’я і обставини, за яких вас звело життя. Такою вона була – небайдужою, відкритою, щирою, уважною до інших. Людиною з великим серцем…

Трудова біографія Галини Василівни була тісно пов’язана з колишнім Новокриворізьким ГЗК, який у 1998 році став частиною ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 
Закінчивши Олександрійське училище культури, молода спеціалістка змінила декілька місць роботи. А у 1983 році прийшла працювати у Палац культури Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату. Починала акомпаніатором танцювального колективу, а потім захопилась організацією творчих вечорів та культурно-масових заходів.

Майже 10 років Галина Павловська очолювала Палац культури НКГЗК. Колеги по профкому колишнього НКГЗК, а нині гірничого департаменту підприємства, згадують, як працювали пліч-о-пліч з людиною-вогником, якій вдавалося зігрівати своєю увагою та турботою десятки, а то й сотні людей, яких запрошувала на масові заходи або вечори талантів. 

«Галина Василівна усе своє життя працювала з людьми і для людей, - каже голова профкому ПМГУ гірничого департаменту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Віталій Торчило. – Ми були знайомі ще до роботи у профспілці. Вона тоді працювала в Палаці культури НКГЗК. Ця людина була природженим організатором, яка продумувала кожен захід до дрібниць. До неї зверталося дуже багато працівників з цехів, щоб вона допомогла їм організувати святкові вечори. Тоді при заводі діяла турбаза та профілакторій, тож у свої вихідні Галина Василівна могла приїхати і допомагати організувати дозвілля працівників. Потім працювали разом з нею у профкомі НКГЗК, коли вона була інструктором комісії з культурно-масової роботи. І в неї все це дуже добре виходило! Вона могла знайти підхід до людей з різними поглядами та характерами. Для такої роботи це дуже важливо. Вона не жаліла ані себе, ані свого здоров’я та часу для інших».

Гірники й досі згадують, які цікаві, різноманітні та яскраві творчі вечори, виставки та конкурси талантів організовувала Галина Павловська. А команда КВК гірничого департаменту була однією з найсильніших на підприємстві та в місті.  Талановита організаторка могла об’єднати усіх – і молодь, і ветеранів виробництва – так, що кожен відчував від неї підтримку та свою значущість. 

«Ця людина була дуже чуйна і товариська, – згадує Оксана Крупа, спеціаліст комісії з охорони праці профкому гірничого департаменту. – З нею можна було поспілкуватись і по роботі на якісь теми, і можна було порадитись, як із старшим товаришем. Це людина, яку не можна не любити. Я дуже вдячна долі, що була з нею знайома і з теплотою буду згадувати роки спільної роботи. Це велика втрата для усього гірничого департаменту. Галину Василівну знали усі. Коли вона сюди приїжджала, поки пройде від зупинки до профкому, могла кожні два метри зупинятись і з кимось говорити. Обов’язково спитає, як справи, як батьки, як діти, як взагалі життя… Вона все про всіх знала». 

Галина Павловська майже все життя присвятила роботі в профспілці. Останні десятиліття працювала інструктором комісії молодіжної політики, культурно-масової, спортивної роботи та оздоровлення у первинній організації ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

Завдяки її старанням тисячі працівників підприємства подорожували Україною в рамках турів вихідного дня. Не оминала увагою вона і тих, хто вже давно не працював, але залишався значущою частиною колективу. Під її турботливим крилом завжди були ветерани підприємства та колишні воїни-афганці. Вона була лобістом їх інтересів у профкомі, кажуть колеги. Намагалась щоразу цікаво організувати дозвілля, частіше збирати разом, щоб вони не так сумували, готувала подарунки до визначних дат та свят.  

 
Її колега, Ірина Сухомлин, згадує, як уважно Галина Василівна ставилася до подарунків колегам: не купувала однакові усім, а ретельно підбирала для кожного індивідуально. Для неї це було важливо. 

«Головне, що це була людина, яка ніколи не відмовляла тобі у допомозі. Я дуже часто заходила до неї і просила: «Галочко, допоможи!» Вона казала: «Що зробити?». І так було не тільки по роботі, вона допомагала просто по життю і колегам, і знайомим. Вона не колега для мене була, а подруга», – ділиться Ірина Сухомлин, яка багато років працює заступником голови комісії з організаційно-масової роботи ПО ПМГУ. 

Ті, хто любив та цінував її, як колегу та друга, згадують масштаб та унікальність цієї жінки. Добра, турботлива, уважна, комунікабельна, неймовірно працездатна, скрупульозна, наполеглива, системна. В неї все завжди було під контролем, розписане, пораховане та розкладене по папочкам. Це дуже відрізняло її від інших. 

«Я прийшла на роботу у профспілку у 2012 році і мені дуже пощастило, що моє робоче місце було у кабінеті №11 поруч із Галиною Василівною Павловською, – розповідає виконуюча обов’язки голови комісії молодіжної політики, культурно-масової, спортивної роботи та оздоровлення профспілки Лариса Петріга. – Я одразу була вражена її унікальною пам’яттю, адже вона пам’ятала усіх своїх однокласників, однокласників свого брата, всіх, з ким колись працювала. Вона пам’ятала їх дні народження, визначні дати, весілля, історії дітей. Люди дуже часто звертались до неї і називали матір’ю Терезою, бо вона допомагала усім. По-іншому вона просто не вміла. Пригадую,  коли мій син навчався в інституті в іншому місті, вона пекла дивовижні домашні торти і передавала йому на гостинець. Такою вона була – жила та працювала для інших. Мені дуже пощастило, що поруч зі мною була така людина з великим серцем!»

Всі, хто її знав в один голос кажуть: вона завжди прагнула, щоб людям поруч було комфортно, завжди спілкувалась з відкритим серцем, намагаючись допомогти. І люди тягнулись до неї. 

Провести Галину Василівну в останню путь прийшли зо дві сотні людей – колишні та нинішні колеги по профспілці, Палацу культури, колектив дитячого табору «Буревісник», ветерани підприємств, знайомі та друзі. 

Світла пам’ять Людині з великим серцем!