Владислав Гущин: «Кривий Ріг схожий на довоєнний Маріуполь»
На минулому тижні Владислав Гущин, який переїхав до нашого міста з Маріуполя, влився в трудовий колектив ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», ставши провідним інженером-наладчиком ЦРЦУТП. Одночасно з цим він вступив до лав ПМГУ. Ми розпитали Владислава про те, як йому вдалось вирватись з окупованого Маріуполя і перші враження про роботу на новому місці.
– Останні 4 роки жив у Маріуполі, а взагалі я з Лисичанська, тому можна сказати, що війна по мені проїхалась двічі – у 2014 році й зараз, – розповідає Владислав. – До 24 лютого працював на Маріупольському ремонтно-механічному заводі, обслуговував обладнання на металургійних комбінатах «Азовсталь» та імені Ілліча.
Коли почалась війна, а з нею постійні обстріли Маріуполя, у місті поступово зникли електроенергія, газ, вода, зв'язок. Вдома стало перебувати небезпечно, тому мені з батьками довелось перебратись у підвал магазину, в якому працювала мама, і ховатись там від обстрілів. Там разом з іншими родинами маріупольців ми жили майже 4 тижні.
Між тим кінця-краю обстрілам не було, вони ставали більш інтенсивними, й ми вирішили, що треба якось вибиратись з міста. Домовились з іншими людьми з підвалу, що поїдемо разом. У машину ми взяли ще родину маминого колеги – дружину і 3 дітей. Було тісно, сиділи один у одного на колінах. Вдалось дістатись через багато блок-постів до вже окупованого Бердянська, при цьому наші знайомі з підвалу десь відстали. Одну ніч перебули в школі, потім нам волонтери запропонували пустий будинок. Там ми тижні два були, чекали, поки наші знайомі з підвала під’їдуть.
Коли всі зібрались, поїхали на Запоріжжя. На шляху знов траплялось багато блок-постів росіян, аж раптом наступний блок-пост виявився українським, і ми зрозуміли, що перетнули лінію зіткнення. Нам справді пощастило! У Кривому Розі живе моя знайома, з якою ми вчились в Луганську. Я їй зателефонував, вона сказала приїжджай, квартира є.
Так ми опинились у Кривому Розі. Зараз живемо в цій квартирі, плату з нас поки не беруть. У пошуках роботи звернувся спочатку на «Метінвест», однак там мені не змогли підшукати вакансію. Врешті-решт знайомі порадили звернутись на «АрселорМіттал Кривий Ріг» і тут зміг працевлаштуватися.
Хоча працюю тільки другий тиждень, такі враження, що вже добре знаю колектив. Люди тут привітні, чемні, товариські. Відразу мене закріпили за досвідченим провідним інженером-наладчиком Денисом Стрижковим, який знайомить з особливостями роботи, він, до речі, ще й активіст ПМГУ. Змістовно поспілкувався з головою цехкому Наталією Ніколаєнко, яка багато розповіла про роботу профспілки. Вирішив теж приєднатись до ПМГУ. Одним словом. Враження тільки позитивні. Взагалі, Кривий Ріг чимось схожий на Маріуполь, звичайно довоєнний, а підприємство мені нагадує металургійний комбінат імені Ілліча.
Звичайно, у воєнний час говорити про далекосяжні плани якось не випадає, але мені тут подобається, хотів би залишитись у Кривому Розі. Вірю, що війна закінчиться нашою Перемогою, і в Україні усе буде добре!