Вони пішли рятувати рідну країну

Професія «газорятівник» вимагає доброї фізичної підготовки, вміння зберігати холоднокровність та виважено і чітко діяти в надзвичайних ситуаціях та екстремальних умовах. Тому в газорятувальній служби департаменту з охорони праці, промислової безпеки та екології ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» завжди знаходили для себе роботу до душі чоловіки, здатні нагадувати за вдачею справжніх козаків.

Ну, а хіба то по-козацьки – залишатися вдома, коли твоя країна зазнала ворожої навали? Тож, мабуть, не дивно, що кожний четвертий з тієї сотні працівників, яку за мирного часу налічував колектив ГРС, від початку повномасштабної війни взяв до рук зброю та став на захист рідної землі в лавах її оборонців.

На жаль, повернуться не всі

«Більше половини наших хлопців, які пішли захищати Україну, зробили це вже в перші дні війни як добровольці: одні приєдналися до місцевої Тероборони, інші поспішили до військкоматів, не чекаючи мобілізаційних повісток, - розповідає голова дільничного комітету ПМГУ ГРС Дмитро Родіонов. – Були серед наших добровольців і хлопці, навіть, без військового досвіду, які раніше не служили в армії, але все одно вважали своїм обов`язком приєднатися до захисників України. Серед таких згадується, наприклад, газорятівник Олексій Шугайло. Спочатку його взяли на службу при військкоматі, але потім він пройшов відповідну військову підготовку і подав рапорт з проханням направити його в зону бойових дій. Цей рапорт задовольнили і Олексій вирушив на передову.

Кількох наших працівників було мобілізовано в період з вересня минулого року і по лютий цього року. І на сьогодні є в нас хлопці вже з повістками на руках, які чекають виклику до нашого війська».

За словами Дмитра, він намагається підтримувати регулярний зв`язок з колегами, які стали воїнами, але це доволі складно. Зв`язатися, як то кажуть, в режимі «онлайн» та поспілкуватися наживо по телефону, зазвичай, вдається лише з тими, хто перебуває не «на нулі», а на якійсь відстані від лінії зіткнення на фронті. 
Є хлопці в армії, яким випадає можливість вряди-годи заглянути на роботу, щоб побачитися з колегами. З іншими вдається зустрітися десь в місті поза межами підприємства. 

Та ось, щоб отримати хоча б якусь звістку від тих, хто воює безпосередньо на передовій, частіше всього залишається лише направляти їм  повідомлення через месенджери та чекати, коли вони зможуть відгукнутися. І в таких випадках, буває, що вже з`являється привід для хвилювання, бо іноді зворотній зв`язок спрацьовує аж за кілька днів. 

Так, одного разу довелося дуже похвилюватися, коли довго не давав про себе знати  Валерій Шуваров. Але, на щастя, він знайшовся. Одного дня навідався на роботу і розповів, що втратив під час боїв на фронті всі власні речі, які мав, серед яких і телефон з усіма контактами. Тож і не міг вийти на зв`язок, допоки не склалося приїхати до рідного міста.

Приклад Валерія дає колективу ГРС надію, що ще знайдеться  і Олег Лозний, від якого вже тривалий час немає звісток після того, як він потрапив в зону запеклих боїв на Бахмутському напрямку.

На жаль, вже точно ніколи не повернуться додому п’ятеро працівників газорятувальної служби: війна забрала їхні життя. Серед загиблих є двоє наших спілчан. Юрій Плужник, який був бойовим медиком, загинув на фронті від ворожої снайперської кули, рятуючи пораненого побратима. А у Дениса Машненко не витримало серце: він помер під час перебування його частини в місці тимчасової дислокації в тилу. 

Поклали свої голови за Батьківщину також Юрій Дільний,  Сергій Баранько і Дмитро Конограй. Причому, двоє останніх в один день разом пішли захищати Україну, воювали разом і загинули удвох в один день.

Фронт і тил – разом!

 «Звісно, ми намагаємося не тільки добрими словами підтримувати наших хлопців, які стали воїнами і захищають Україну від ворога, , - зазначає Дмитро Родіонов. – На початку війни дуже багато всього закуповували, жертвуючи на те гроші всім колективом, для наших колег, які приєдналися до Терборони. Ніякого централізованого забезпечення там тоді майже зовсім не було, тож ми намагалися самі придбати все, про що просили наші хлопці, маючи в тому потребу: це - спільні мішки, каремати, кровоспинні турнікети, різні медикаменти.

Дуже ми вдячні за підтримку профспілкам з країн Західної Європи, від яких у минулому році надходила гуманітарна допомога на адресу нашої первинки. Дещо з тієї допомоги, зокрема, аптечки, спальники тощо, виділили і нам і ми все це передали нашим воїнам. 

Всіх колег-спілчан, що стали військовими, завдяки нашій Профспілці вдалося забезпечити бронежилетами та касками. Це захисне спорядження отримали 13 осіб. Взагалі-то пішли захищати Україну 14 наших спілчан, але один, який потрапив до Національної Гвардії, повідомив, що йому нічого не потрібно, позаяк йому вже всю потрібну амуніцію видали у військовій частині.

Передавали ми нашім хлопцям в ЗСУ і інші речи, які закуповувала для потреб воїнів-спілчан, наша Профспілка. 
Знаємо від наших колег на фронті, що там є дуже великою потреба в питній воді, тож постійно збираємо пляшки з водою в нашому колективі і за нагоди переправляємо їх хлопцям на передову. Коли фронт проходив на Херсонщині неподалік від нашого міста, то самі бувало і відвозили зібрану воду до місць розташування наших воїнів. Зокрема, активно цим займався як волонтер наш спілчанин старший майстер Сергій Александрович".

  
«Так, звісно, приємно відчувати турботу та підтримку від колег з рідного підприємства, коли ти сам перебуваєш на фронті, - поділився, приєднавшись до нашої бесіди, заступник начальника ГРС Юрій Головченко, який під час нинішньої війни більше року пробув в лавах ЗСУ до того, як демобілізувався за сімейними обставинами. – Особливо хочеться подякувати нашій Профспілці за те, що в ній подбали про придбання для мобілізованих спілчан багатьох речей, дуже необхідних у воєнних умовах. 

Мені особисто все, що я отримав від ПМГУ: термобілизна, спальник, ліхтарик, футболка – дуже прислужилося. Я що стосується бронежилета з каскою – то це, взагалі, те, що для кожного воїна має надзвичайну цінність, це додатковий шанс зберегти своє життя під час боїв та ворожих обстрілів. На самому початку війни ніяких бронежилетів у нас взагалі не було, потім ми почали їх отримувати від волонтерів, але то були саморобні і головне дуже важкі вироби, мало придатні для використання під час активної участі в бойових діях. 

А ось бронежилети, отримані від Профспілки, виявилися максимально зручними, якісно виготовленими і що найбільш важливо – доволі легкими на вагу, бо коли ти перебуваєш у повній військовій екіпіровці зі всім необхідним спорядженням, то кожний зайвий кілограм у тебе на плечах має значення».

Там дуже важко, але все одно ми маємо перемогти!

Юрій Миколайович був артилеристом в складі танкової бригади, місцем постійної дислокації якої є наше місто. Брав участь у звільнені від ворога правобережжя Херсонщині, воював на інших «гарячих» напрямках в період дуже інтенсивних боїв – під Бахмутом та в інших місцях на Донеччині. І як зізнався наш спілчанин, дуже важко літературними словами передати те, що він бачив на фронті і що продовжує там відбуватись.

Наскільки там важно нашим воїнам неможливо уявити, поки сам туди не потрапиш. Ворог значно переважає наші сили за своєю чисельністю і при цьому воює так, що не рахується з власними втратами. Військової техніки у загарбників теж дуже багато, і хоча вона переважно ще далеких радянських часів, але все одно здатна стріляти, руйнувати та вбивати. 

Дуже важко нашим воїнам в результаті значної переваги ворога в повітрі, особливо це дається взнаки на відкритій місцевості, що характерна для південних регіонів нашої країни. 

Виручає підтримка європейських та інших західних країн. Наприклад, на початку війни на озброєнні наших артилеристів була теж тільки стара радянська техніка. Але потім вони отримали американські самохідні гаубиці і відразу відчули різницю. Західна артилерія є більш далекобійною і за влучністю теж значно переважає ту, яку ми успадкували від СРСР. І це при тому, що наші західні союзники поставляють нам переважно далеко не нову техніку.

На жаль, навіть, така техніка поставляється нам в обмеженій кількості і з великим запізненням стосовно потреб в ній на фронті. Як наслідок, лише завтра там очікують те, що потрібно було ще вчора.

Та, як би там не було, а в газорятувальній службі, як і деінде, вірять, що захисникам та захисницям України таки вдасться зламати спротив ворога і змусити його забратися геть з нашої землі. Колектив ГРС бажає всім колегам, які зараз перебувають у війську, повернутися з війни живими та здоровими з Перемогою і знову стати до роботи в рідній службі, де на них всі так чекають!