Забуваєш про страх та втому, коли бачиш, як наші воїни радіють приїзду волонтерів
Не так давно ми вже знайомили вас з нашим спілчанином Арамом Галустовим, який працює майстром з ремонту та обслуговування пожежної сигналізації в цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». С нашої подачі Арам тоді став героєм не однієї публікації в профспілковій пресі як активний учасник волонтерського руху (https://www.amkrprof.org.ua/news/ne-mogli-zalishitisya-ostoron), (http://pmguinfo.dp.ua/novosti-pmgu/6461-ne-zalishatisya-ostoron ).
І ось днями ми з ним знову пересіклися, коли він завітав до профкому ПМГУ підприємства, готуючись до чергової волонтерської поїздки.
В пріоритеті – допомога нашим військовим
«Голова профкому металургійного виробництва Олександр Бабюк повідомив, що ми можемо забрати частину питної бутильованої води, зібраної нашими спілчанами з різних підрозділів підприємства для потреб військових-захисників України та мешканців прифронтових територій, - розповів Арам. – Це – 50 паків з півтора літровими пляшками, що загалом становить 450 літрів. Половину цієї води ми збираємося відвезти нашім хлопцям зі 129 бригади тероборони, які перебувають на Херсонщині. А решту хочемо передати волонтерам, які облаштували такий собі польовий пункт допомоги військовим ЗСУ на автошляху, який веде з нашої області в напрямку на Донбас.
По тій трасі постійно їздять, утворюючи дуже жвавий потік в обидві сторони, багато наших воїнів та таких же, як ми, волонтерів. То в тому облаштованому пункті і ті,і інші, можуть зупинитися на перепочинок, сходити до туалету, навіть, помитися. Є там і їдальня, де тобі запропонують безкоштовно поїсти, взяти що потрібно з собою в подальшу дорогу, наприклад, якийсь «тормозок», засоби гігієни.
Під час однієї з недавніх поїздок в Донецькому напрямку ми там теж зупинялися. Познайомилися з волонтерами, які це все там облаштували, і дізнавшись про їхні потреби, пообіцяли допомогти їм з забезпеченням питною водою. Тож будемо виконувати свою обіцянку.
До речі, що було приємно там бачити: ніхто з наших воїнів нічого не хотів брати з собою, як то кажуть, про запас, користуючись тим, що все потрібне в дорозі там пропонується безкоштовно. Всі брали необхідне по мінімуму, і пояснювали: «Так за нами ще ж будуть їхати хлопці, їм же теж потрібно буде щось з собою взяти». Ось така солідарність, яка, звісно, викликає повагу.
Взагалі, від спілкування з нашими військовими завжди отримуєш стільки позитиву! І саме до них, до місць їхньої дислокації в прифронтовій зоні, ми переважно і їздимо останнім часом.
Хоча, звісно, не відмовляємося і від допомоги мирним мешканцям, що потерпають від війни. Ось, наприклад, недавно їздили до Херсону. Я погодився, коли від нашого підприємства надійшла пропозиція взяти на себе доставку туди гуманітарної допомоги, яку арселорівці зібрали через службу «Єдиного вікна» для херсонців, що постраждали внаслідок підриву дамби Каховської ГЕС. Зібрану допомогу, яка зайняла 80 великих коробок, ми привезли в Херсон та передали на склад МНС, звідки її будуть видавити вже безпосередньо постраждалим людям».
На фронт – як на роботу
«Що стосується військових, то наша остання на сьогодні поїздка до них була на Донбас, - продовжив свою розповідь Арам. - Звернулися до нас наші воїни-криворіжці з 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», яких на пару днів відпустили з фронтових позицій до рідного міста. Попросили вони нас допомогти їм якнайскоріше дістатися до Кривого Рогу, а потім повернутися до своєї частини. Отож забрали ми їх з-під Бахмуту, привезли додому. Побули вони тут, після чого знову разом з ними ми вирушили у зворотному напрямку.
І ця подорож мабуть надовго запам`ятається мені та моїй постійній напарниці у таких волонтерських поїздках – Вірі, чоловік якої теж зараз захищає Україну. Поки ми дісталися з хлопцями до місця їхнього базування - майже повністю покинутого місцевими мешканцями селища поблизу Костянтинівки, вже почалася комендантська година. Тож вони запропонували нам залишитись у них на ніч. Ми погодилися, бо що ще було нам робити?
Перед ти як лягти спати, добре з хлопцями поспілкувалися, багато вони нам розповіли про нинішню війну. Але там про неї можна було дізнатися і не тільки з розповідей воїнів-фронтовиків. Весь час ми бачили на небі спалахи від не дуже далеких вибухів, чули їхній гуркіт. Звідти, де ми ночували, до лінії зіткнення з ворогом було не більше 20 кілометрів. Хлопці по черзі виходили на сторожові пости, і ті, хто змінювався, спокійно вкладалися спати і засинали, зовсім не звертаючи увагу на практично безупинну артилерійську канонаду. А ось ми ніяк заснути не могли, бо , чесно кажучи, було таки страшнувато.
Та ранком відразу якось стало веселіше. Наші військові знову нас здивували своїм спокоєм. Зібралися вони і в повній бойовий викладці вирушили на передові позиції ближче до ворога,сказавши при цьому нам: «Ми поїхали на роботу». Уявляєте, яку хоробрість потрібно мати, щоб йти під ворожі кулі та снаряди, як на роботу?
Побачили ми і як інша зміна наших воїнів повернулася «з роботи». Але ніхто розслаблятися не став і тилова зміна незабаром вирушила на полігон, щоб як то кажуть, відшліфовувати свої навички зі стрільби та військової тактики. Запропонували ці хлопці і нам скласти їм компанію, зваблюючи нас можливістю постріляти з різних видів зброї. Ми не встояли перед таким запрошенням, завдяки чому отримали на полігоні добрячу порцію адреналіну. І тільки вже потім після полігону виїхали додому, в рідне місто».
Хочеться приїздити ще і ще
«Так, під час поїздок до наших воїнів бувають і не добрі пригоди, - поділився Арам, - частенько ближче до фронту зв`язок поганий, навігація від того майже, а то і зовсім не працює, тож можна легко збитися з вірного маршруту, заблукати. І розумієте, чим це загрожує у прифронтовій зоні, де ворог поряд? Так що без відчуття страху наші волонтерські поїздки не обходяться.
А ще гірше, це коли ти приїздиш в якийсь наш підрозділ не перший раз, маєш надію знову побачити там хлопців, з якими раніше познайомився, а виявляється, що чергове бойове зіткнення з ворогом чи обстріл забрали їхнє життя. В такі моменти буває дуже боляче і важко на душі. Але все ж це нас не зупиняє, не відбиває бажання продовжувати волонтерські поїздки до наших військових, наших захисників.
Всі свої страхи, всі негативні емоції забуваєш, коли бачиш, як радіють хлопці, дочекавшись твого приїзду, як щиро вони тобі всміхаються і радіють не стільки привезеним тобою речам, як можливості почути від тебе новини «з великої землі», поспілкуватися з тобою, щоб хоч на деякий час відволіктися від своєї кривавої і дуже небезпечної бойової роботи. Бачиш, як хлопці тебе чекають, і це так надихає, дає такий заряд позитивної енергії, що хочеться приїздити до наших воїнів, попри всі можливі неприємності в дорозі, ще і ще».
Приємно працювати у волонтерській команді
За словами Арама, наснаги для того, щоб продовжувати займатися волонтерськими поїздками, дає йому також підтримка з боку колективу рідного цеху та спілчан з інших підрозділів підприємства, яку він постійно відчуває. Йому приємно працювати у волонтерській команді, в якій йому допомагають такі надійні люди, як наприклад, колега з ЦРЛУТП електромонтер Дмитро Останій.
«Дмитро в поїздки з нами не їздить, - пояснив Арам, - але він має у нас дуже важливий фронт робіт, залишаючись в тилу. Діма – це неперевершений майстер з виготовлення для потреб військових повербанків зі вживаних електронних сигарет. А такі повербанки здатні бути дуже корисними для наших воїнів не тільки в армійському побуті, а й безпосередньо в бойових діях, бо від них можна заряджати і дрони, і планшети для управління дронами, без яких неможливо уявити сучасну війну. Виготовляє Дмитро і так звані окопні лампи з акумуляторним живленням, якими зручно користуватися на передових позиціях, використовуючи для того вживані світлодіодні лампи.
Тож продовжуємо працювати всі разом для допомоги хлопцям з ЗСУ, для того, щоб наблизити нашу Перемогу. І якщо хтось готовий будь яким чином нас підтримати у нашій справі, долучитись до неї, - будемо дуже вдячні!»
P.S. Допоки цей матеріал готувався до публікації, від Арама надійшла звістка, підкріплена фотозвітом, про те, що воду успішно доставлено за призначенням.
